Ліля. Париж. Кохання

(батончика) не дуже сполучаються з вишуканим екстрадрай французьким брютом. І я впилася. Буквально вiдразу, коли повернулася в золото вiтальнi та ii надреальну величнiсть за наступним бокалом iгристого. А ось iсти не хотiлося ще довго. До наступного вечора мене нудило, нiби замiсть жирiв шоколаду швидше почав засвоюватися саме спирт…

Пам’ятаю, як сидiла на мармурових сходах коло вбиральнi, вже незважаючи на здивованi погляди дам у боа i iхнiх кавалерiв у фраках, коли вона виринула до мене з темного океану казково заможних гостей, немов ковток свiжого повiтря, зовсiм iнша, немов полум’яна русалка, котру вхоплюе хворобливий погляд моряка посеред лежбища сiроi маси котикiв.

– Привiт, подруго. Тобi тут не нудно?

– Ну як сказати… – я зашарiлася. – А що, е якiсь конкретнi пропозицii? Чи ти це так просто, аби зав’язати дiалог?

– Хах! Як бачиш, дiалог менi вже вдався. До того ж одразу, – нахабно пiдморгнула менi якась чи то модель, чи то обкурена мажорка, худюща, як коза, з лопатками, що випирали, i бiлими, як кокаiн, тонкими патлами, що звисали на ii стару шкiряну косуху.

Менi здалося, то прямий вiдкид у дев’яностi. Вона вся така райдужна, у своiх варьонках i фенiчках, була нiби звiдти. Бракувало тiльки серферськоi дошки та солi мiж пальцями нiг[32 - Посилання на культовий мувi дев’яностих «На гребенi хвилi».]. – Це, детка, конкретна пропозицiя – звалити на iншу тусу.

Я подивилася на неi нетверезими очима й ствердно кивнула головою.

Пам’ятаю, як мене почало потроху нудити i в головi гойдалося, тому я недовго ламалася.

Уже через годину, знявши мотоциклетний шолом, що якимось чином опинився на моiй головi, я знайшла себе посеред затишноi, свiтлоi вiтальнi, у якiй коло стiни стояла книжкова шафа, начинена рiзними фiлософськими трактатами. Там був i Шпенглер, i Кант… До того ж не в старих обкладинках, так би мовити, «вiд бабулi дiсталось», а свiженькi, нещодавно купленi. Це мене пiдкорило.

Ця дiвчинка якось умiщала у своiй головi чималi мiзки, або принаймнi в неi був смак. Хоча я не хотiла вiрити, що можна ось так, знiчев’я, накупити безлiч рiдкiсних книг, котрi одна бiльше за iншу хизуються iнтелектуальнiстю власницi.

А естетськi моделi – це вже формат. Мiй. Принаймнi мiй смак менi так пiдказуе, бо до того я спала з двома такими та ще й разом. А до того… А що до того? Я трохи вiдволiклася, поринувши в спогади.