Маленький принц

Починати доводиться майже з нуля: службовцем на заводi, що виробляе черепицю; щоби стати торговим агентом автомобiльноi фiрми, вiн спершу проходить стажування на заводi фiрми як простий робiтник. Може, Антуан почуваеться невдахою? О нi, сам вiн убачае в цьому незаперечний сенс: його дедалi бiльше вабить лiтературна праця, а вона потребуе, крiм усього iншого, життевого досвiду, вражень.

Перша опублiкована новела мае назву «Льотчик» – це уривок iз повiстi, яка не збереглася. І може, саме новела з промовистою назвою позначила вихiд зi смуги невдач та випробувань.

Адже буквально слiдом Екзюперi знайомиться з адмiнiстратором авiакомпанii, заснованоi п’ять рокiв тому конструктором Латекоером. Це час, коли авiацiя ще лише утверджувала своi можливостi, долаючи скептицизм, недовiру, конкуренцiю бiльш звичних, а тому, здавалося, бiльш надiйних засобiв зв’язку. Справа вимагала великоi вiри i волi; працюючи на авiаперевезеннях пошти (лiнii Тулуза—Касабланка, згодом Касабланка—Дакар), ставши врештi начальником аеродрому промiжноi станцii Кап-Джубi (Рiо-де-Оро, Іспанiя), Екзюперi глибоко переймаеться цiею справою. Для нього найбiльше важить причетнiсть, участь у справi, безумовно важливiй та потрiбнiй: адже пошта приходить до адресатiв за десятикратно коротший час. Подобаеться сама назва компанii – «Лiнiя»: щось таке, що еднае i континенти, й людей. «Мене, – пише вiн матерi, – такого, як я е, – слiд шукати в тому, що я пишу, – це сумлiнно вивiрений i осмислений пiдсумок усього, що я думаю та бачу». Таке письменницьке кредо, помножене на виняткову новизну матерiалу, простоту й динамiчнiсть стилю та вкорiненiсть у багатiй лiтературнiй, загалом культурнiй традицii, – ось складовi заслуженого успiху роману Екзюперi, що дiстав назву «Пошта – на Пiвдень» (цю назву перекладали також як «Пiвденний поштовий»). З дикого, пустельного й небезпечного мiсця, форту Кап-Джубi, Антуан написав матерi, що вiн дуже щасливий, бо знайшов свое покликання. Що вiн мав на увазi: авiацiю, лiтературу? Чи те унiкальне поеднання двох професiй, яке створив саме вiн? Вони в нього справдi неподiльнi: одночасно з виходом першого роману вiн закiнчуе вищi авiацiйнi курси морського флоту. Згодом вiн напише: «Певна рiч, покликання допомагае визволити в собi людину, але так само необхiдно, щоб i людина могла дати волю своему покликанню…» У польотах над пустелею чи над океаном вiн жив таким напруженим творчим життям, яке годi собi й уявити.