Коли молот зустрічається з ковадлом

Отак вони й пролежали майже до свiтанку.

Роздiл 7

Наступний день не порадував теплою погодою. За вiкном дрiботiв дощик. Вiтер шурхотiв деревами, наче шукав пiд листям сонячного промiння.

Оля розплющила очi й потягнулася. Дiвчина повернула голову. Сестра зайняла майже всю постiль i мирно сопiла. Ковдра лежала мiж ними.

«І сам не гам, i нiкому не дам», – дiвчина позiхнула, поглянула на годинник i не повiрила своiм очам. Вона швидко схопила смартфона до рук.

– Чорт забирай! – сподiвання, що старий годинник нарештi зламався не справдилися, на екранi висвiчувалося п’ятнадцять хвилин по полудню.

– А ти можеш просипатися тихiше? – Аня намацала ковдру i вкрилася майже з головою.

Оля хаотично пакувала речi.

– Потяг через двi години. Блiн, я ж не встигну!

Аня натягла ковдру ще вище i промуркотiла:

– Не блiн, а млинець. Ти ж наче в нас така вся правильна!

Оля фиркнула i знову взяла до рук телефон. Трохи повагавшись, вона набрала абонента, який нещодавно з’явився в ii списку контактiв.

* * *

Назар вийшов на ганок i вдихнув повiтря на повнi груди. Надворi дощило, тож юнак натягнув комiр светра вище i швидко перебiг вiд дому до лiтньоi кухнi. Баба Мотря чаклувала бiля плити. Запах, що поселився в кухнi, обiцяв смачний обiд.

Хлопець ввiчливо запитав, чим може допомогти, сподiваючись, що його допомога таки не знадобиться, але бабуся змусила його накривати на стiл.

– Лiто цього року листопадове, – бабця налила в миску зеленого борщу.

– Ага… А на пiвднi Украiни, кажуть, люди вiд спеки не знають, де дiтися.

– Цiкаво, як там дiвчата переночували? – баба поставила на стiл борщ i тицьнула пальцем на старий облуплений сервант обабiч столу. – Подай менi пiдставочку для пательнi.

Назар слухняно виконав бабусину команду. Скоро на столi запарувала гаряча смажена свинина, а в тарiлках зеленiв борщ, щедро присмачений сметаною.

– Мг… – хлопець iз задоволенням приступив до обiду.

– Чекай-но, то Оля сьогоднi iде?

– Ммм… – всi думки юнака зараз крутилися навколо великого апетитного шматка м’яса.

– А я думала, що вона довше погостюе, – вперлась очима в онука баба Мотря.

– Бабцю, я не хочу, але вiдчуваю, що мушу в тебе запитати… що за загадковий погляд?

– Назарчику, скажи-но менi… Тiльки чесно… А ви з Ольою тее…?

– Бабцю, нiяких тее! – Назар ледь не похлинувся борщем.