Коли молот зустрічається з ковадлом

– І тобi доброго здоров’ячка, дiвчино! Чого така сердита? – Ольжину увагу найбiльше прикували синi зацiкавленi очi старого та трiшки гачкуватий нiс.

«Ти глянь який цiкавий!» – подумала вона.

– Та е причина!

– От вона, здешня молодь, хех, – заговорив дiд чи то до Олi, чи то сам до себе.

«Зараз почнеться…»

– Ми у свiй час стiльки лiсом виходили, стiльки витерпiли, не дай Боже кому ще тее пережити… І не було коли та й кому скаржитися, треба було встигнути жити. А ви зара, що перший камiнець, перша подряпина, i здаетеся вже.

«У чомусь вiн мае рацiю», – заговорив далекий голос Ольжиноi пiдсвiдомостi, проте вона досить швидко його заглушила.

– Ви вже пробачте, – (Скiльки можна його слухати?), – але менi пора йти. Треба ще сiм кiлометрiв пиляти по лiсу, – вже не стримувала роздратування дiвчина.

– Гм… Далеко йти, – замислився дiдок, оглядаючи Ольжинi босонiжки, – тяжко, певне, тобi буде на таких сандалях-ходулях.

Дiвчина спочатку вирiшила не звертати увагу на закиди старого, але, крадькома зиркнувши на свое взуття, теж зрозумiла, що босонiжки на пiдборах – не найкращий вибiр для довгоi прогулянки.

Оля згадала, що в ii валiзцi мирно лежать кросiвки «Nike». Проте вона вирiшила перевзутися подалi, щоб не дати дiдовi шансу видати чергову порцiю свого бубонiння щодо сучасноi молодi.

– Я вже якось розберуся, – кинула вона старому, – до побачення!

– Бувай здорова, – прохрипiв дiд, пiдкурюючи сигарету.

Оля ледь устигла перевести подих вiд спiлкування зi старим i не вiдiйшла вiд зупинки навiть на двадцять крокiв, як почула мотору автомобiля, що невпинно наближався.

Чорний позашляховик проминув дiдка, який махав йому обома руками, та ще й паличкою, i, ледь не оббризкавши ii водою з калюжi, зупинився бiля Олi.

– Привiт, кицюню! – з салону визирнуло двое голомозих чоловiкiв мiцноi статури. – Мости свою гарненьку дупку до нас в авто, пiдвеземо!

– Та нi, дякую, – (Вважають мене за iдiотку?) – Менi тут недалечко йти.

– Та чого ти, кралю? Не бiйся!

У Олинiй головi вже крутився план захисту. Вона намацала в сумочцi газовий балончик, але аналiз ситуацii приводив до висновку, що в неi проти цих чоловiкiв шансiв мало.

– Агов, синки! – дiдусь знову непомiтно пiдiбрався до Олi. – Мене пiдвезiть.

– Та ми взагалi-то… – для чоловiкiв поява дiдка була такою ж несподiванкою.

– От спасибi, – не очiкуючи вiдповiдi, дiдусь вiдчинив заднi дверцята й сiв у автомобiль.