П’ятеро

– Сама, без товаришiв?

– Пошукаю товаришiв, як змiцнiю.

– Хiба так шукають, кожного зустрiчного заздалегiдь засуджуючи без допиту?

– Неправда, я вiдразу вчиняю допит, тiльки ви не чуете. Я вiдразу вiдчуваю чужого.

Вона подумала напружено, потiм сказала:

– Важко з’ясувати, але, можливо, критерiй такий: е люди з бiлою пам’яттю, а е з чорною. Першi краще запам’ятовують iз життя хороше, тому iм весело… з Марусею, наприклад. А злопам’ятнi записують тiльки все чорне: «хороше» у них само по собi через час стираеться з дошки, та й зовсiм воно не було для них «хорошим».

Я в кожнiй людинi вiдразу вгадую чорно-пам’ятний вiн чи бiло-пам’ятний; не варто допитувати. Тепер я вже можу пiти, i буду на вас спиратися, i вгорi скажу дякую, тiльки угода – як би це висловити…

Я iй допомiг:

– Не хвилюйтеся, обiцяю i далi минати вас за версту.

VII. Марко

Перед виiздом на дачу трапилася важлива подiя – Марко отримав, нарештi, атестат зрiлости.

В iхньому випуску було, крiм нього, ще кiлька заскнiлих другорiчникiв, тому звiльнення вiд гiмназичного ярма було вiдсвятковане з винятковим трiском.

Мiй колега Штрок, король полiцiйного репортажу в Одесi й на пiвднi взагалi, принiс до редакцii захоплений опис цiеi вакханалii; безумовно, не для друку, а просто з принципу, щоб у редакцii не забули, що Шторк знае усе.

Випуск у повному складi заявився до «Северноi», найславнiшого кафешантану в мiстi, куди iм ще напередоднi, як гiмназистам, строго заборонений був вхiд; i так вони там нашумiли, що черговий пристав (хоча за традицiею на липневi подвиги абiтурiентiв, усе одно, як на шал новобранцiв, полiцiя дивилася крiзь пальцi) не витримав i пригрозив дiльницею; на що найстарший iз другорiчникiв дав, за словами Штрока, iсторичну вiдповiдь, вiдтодi славетну в лiтописах чорноморськоi освiти:

– Даруйте, пане приставе, раз у шiстнадцять рокiв така радiсть трапляеться!

Вражений цим монументальним рекордом пристав здався.

Пiсля цього я пам’ятаю Марка iз синiм кашкетом на головi; але чи був пiд цим кашкетом лiтнiй студентський кiтель або просто жакет, тобто чи вiдразу його, крiзь петлю вiдсотковоi норми[59 - Вiдсоткова норма – законодавче обмеження прийому евреiв до вищих i середнiх навчальних закладiв, що дiяло в Росii з 1887 року до 1917-го.], прийняли до унiверситету, – не можу згадати.