Різдвяний сюрприз

Туди ж вiн засунув через кiлька хвилин ще одну паку паперiв, вже не скручуючи iх, позаяк стосик виявився грунтовнiшим. Вiдсунувши розкритий мiшок убiк, узявся за останнiй. Сунув усередину палаючу запальничку. А передостаннiй мiшок пiсля цього зав’язав, пiдняв, нiби примiряючись до його ваги, поплескав по боках, нiби пiдрiвнюючи i утрамбовуючи вмiст.

На Клаудiюса вiн бiльше уваги не звертав. Та й сам Клаудiюс раптом збагнув досконалу необов’язковiсть своеi присутностi. Навiщо йому пiдкинули цей заробiток? Із гуманiзму? Адже бiлявий Адам i сам би мiг впоратися зi знищенням мiшкiв iз непотрiбними папiрцями.

Спантеличений, вiн стежив за вилiтаючим iз вiдкритоi горловини мiшка димом. Вiтер, що набирав до вечора потуги, розривав цей легкий димок на шматки, змiшував iз повiтрям. І ось уже смак диму осiдав на язик, лоскотав нiздрi Клаудiюса. Цей же вiтер став розсипати по мерзлiй землi паперовий попiл, i не було вже поруч бiлого снiгового покрову, що знайшов iх тут. Раннi зимовi сутiнки додали непривiтноi похмуростi в барви, якими були пофарбованi контейнери.

Клаудiюсу захотiлося виiхати звiдси якнайшвидше. Занепокоення, яке виникло в душi, навiть не намагалося пояснити причину своеi появи. Необов’язковiсть своеi присутностi в думках Клаудiюса поступово трансформувалася у вiдчуття повноi своеi недоречностi тут, у цьому дивному безлюдному мiсцi.

– Послухай! – голос Адама змусив Клаудiюса сiпнутися. – Я все одно старший. Адже це я тобi маю заплатити!

Й Адам простягнув напарнику кiлька банкнот.

– Ось, п’ятдесят фунтiв за роботу, – продовжував вiн повiльно. – А ось це – десять фунтiв на дорогу додому. Утрьох iз мiшком ми на байку не помiстимося. Ти пройдеш до мiстечка знедолених, а там навпроти в’iзду по iнший бiк дороги е зупинка. Автобус ходить щогодини, довезе до метро. Там уже розберешся!

– «Мiстечко знедолених?» – перепитав Клаудiюс.

– Бiлi «каравани» за парканом…

Клаудiюс згадав, кивнув.

Адам змiцнив стягуючими ременями чорний смiттевий мiшок на заднiй частинi сидiння.

Натягнув на голову шолом, одягнув рукавички i махнув напарнику рукою.

Червоний заднiй вогник мотоцикла хитнувся лiворуч i зник за крайнiми, збудованими в три поверхи контейнерами. Звук двигуна також зник. А вiтер став ще сильнiшим, i вже щоками та носом Клаудiюс вiдчув неприемний, вологий холод зимовоi лондонськоi ночi, що наблизився вже впритул.

Озирнувся навсiбiч, вiдiйшов пiд контейнерну «стiну», ховаючись вiд цього вiтру.