Різдвяний сюрприз

– Ну, тодi зачекай ще трохи, а я попрацюю! Щоб на щось смачненьке вистачило! – запропонував вiн.

Роздiл 11. Пiенагалiс. неподалiк вiд Анiкщяя

– Природа Рiздво не святкуе, тiльки людина! – сказав старий Йонас у вiдповiдь на пропозицiю Ренати прикрасити не тiльки ялинку в будинку на половинi дiда, а й ялинку, що виросла за коморою ближче до лiсу.

Рената сперечатися не стала. Тим бiльше, що сама сумнiвалася, чи вистачить у них прикрас аж на двi ялинки. Коробки з ялинковими iграшками – старi та рiзних розмiрiв – дiд принiс iз комори.

Пригадати, де вони там лежали, внучцi Йонаса так i не вдалося, та й не було часу.

Дiд Йонас сам принiс iз лiсу ялинку, вже пiдрубав нижнi гiлки, щоб глибше запхнути ii у вiдро.

У картонцi, яка ще зберегла приклеений ярличок iз написом «Годинник настiнний», лежали, загорнутими в газетний папiр, iз пiвтора десятка прикрас. Рената звiльнила iх вiд паперу i виклала, щоб легше було вирiшити: яку кульку або яку святкову фiгурку на яку ялинкову гiлку повiсити.

Перед нею тепер лежали два старовинних прусських Дiда Мороза розмiром iз долоню кожен. Один – одягнений у червону м’яку шубку з гудзиками-перлинками, на головi – червона шапка, а другий – у бiлiй шубi та коричневiй шапцi i з яскраво-червоними плямами рум’янцю на ляльковому веселому личку. Поруч iз ними – двi снiгуроньки, одягненi так, що здогадатися, котрому з Дiдiв Морозiв кожна становила рiздвяну пару, нiкому б важко не було.

Пiсля пiдвiшування снiгуроньок та iхнiх бiлобородих дiдiв Рената прикрасила ялинку кульками радянського часу та рiзнобарвними янголятами – новими i дуже старими.

Дiд Йонас тим часом занiс у кiмнату двi набитi полотнянi торбини. Прибрав усе зi свого пiдвiконного круглого столика, розв’язав торби. З однiеi витягнув пучок сiна i став акуратно розкладати його на стiльницi. Дiстав ще пучок, покрив стiльницю так, що й дерево ii перестало крiзь сiно прозирати. Потiм розв’язав другу торбину i витягнув звiдти сухi польовi квiти. Розклав iх поверх сiна, вiд чого стiльниця стала схожою на галявину в глибоку осiнь – поверх жовтого сiна висхлi синi зiрочки квiтiв, як зорi розсипанi.

Вiдiйшов Йонас на два кроки вiд столу, помилувався своею роботою. Потiм повернувся i став руками сiно з квiтами притискати, особливо в тих мiсцях, де вони вгору стирчати намагались.

Пiсля цього попросив Ренату допомогти бiлоснiжну лляну скатертину поверх сiна i квiтiв постелити. Опустили вони ii з двох бокiв акуратно.