Різдвяний сюрприз

– Не скажу! Ти мене все одно не побачиш! Тiльки вас п’ятеро! Ану зупинись!

Одна червона «пляшка» спинилася на бульварi i крутонулася навколо своеi осi, розмахуючи руками врiзнобiч. Іншi чотири пiшли далi.

– Тепер зрозумiло! Спасибi! Цiлую! До вечора!

Барбора сховала мобiльник назад у торбинку.

Борис доволi голосно зiтхнув, немов захотiв привернути до себе ii увагу.

Барбора кинула на супутника показово байдужий погляд i знову втупилася на бульвар. Рекламна процесiя кока-коли вже зникла. Іншi пiшоходи яскравiстю барви одягу не видiлялися.

– І ти думаеш, що ось цим вiн зможе вам заробити на життя в Парижi?! – Борис пiднявся, одягнув шкiряну куртку. – Буде зле – телефонуй! Пришлю грошей на зворотний квиток. Теж на автобус! Але тiльки тобi!..

Борис рiзкою ходою вийшов iз кав’ярнi i, немов зумисне, пройшов тротуаром близько-близько до вiкон, за якими пила каву лiтня парочка iноземцiв i Барбора.

– Ще щось бажаете? – спитав офiцiант.

– Нi, – видихнула дiвчина i пiднялася з-за столика.

Роздiл 5. Лондон

Однокласник Клаудiюса Марюс зустрiв iх прямо на платформi автовокзалу «Вiкторiя». Поки Інгрида роззиралася, Марюс допомiг Клаудiюсу закинути рюкзак на плечi, а потiм закинув собi на спину i рюкзак Інгриди. Так що першi кроки по лондонськiй землi далися iй особливо легко.

– На квартирi нас чекають через три години. А поки можемо погуляти, посидiти в кафе, – повiдомив Марюс.

– Так давайте речi в камерi схову залишимо! – запропонувала Інгрида i кинула погляд на важке, свинцеве небо над головою.

– По три фунти за мiсце, – сказав Марюс i заперечно похитав головою. – Краще цi фунти в кафе проiсти!

– Та в нас е п’ятсот фунтiв, – похвалилася дiвчина, все ще розглядаючи небо над Лондоном i думаючи, що не так уже воно й вiдрiзняеться вiд зимового литовського неба.

– На двох? І все?! – здивувався Марюс. І тут же вирiшив змiнити тему, зауваживши в очах Інгриди неспокiй. – Ходiмо! Тут поруч е одна симпатична кав’ярня з майже литовськими цiнами!

І Марюс повiв прибульцiв за собою по Воксгол-роуд.

Присiли в дальньому та темному кутку iталiйськоi тратторii, не обтяженоi дизайном та особливими меблями. На стiнцi висiло меню з перелiком десятка видiв пiци. Праворуч вiд бару – холодильник зi скляними дверима, в ньому – пляшки з колою та фантою.

– Я пригощаю, – оголосив Марюс.