Різдвяний сюрприз

Про iнших жiнок, якi гостювали в моему особистому життi, я не думаю.

– Алло? – бурмоче сонний голос. – Хто це?

Скоро половина другоi. Вона напевно мiцно спала. Цiкаво, що iй снилося?

– Це один егоiст iз твого недавнього минулого, – кажу я.

З трубки мовчання. Хвилина, друга. Вона не кладе трубку.

– Ти мене впiзнала? – питаю я, не витримавши цю гру «хто кого перемовчить».

– Впiзнала.

– Як там твiй тато?

– Вiн помер. Два мiсяцi тому.

– Вибач.

– Нiчого. Я вже звикла до того, що його немае.

Його друзi ще не звикли i дзвонять час вiд часу. Інодi вночi. Люди похилого вiку, як i щасливi, на години не зважають. Я думала, i зараз це хтось iз них.

– Ти тепер сама?! – питаю я i ловлю себе на тому, що в iнтонацii моiй прослизае надiя на ii ствердну вiдповiдь.

– Майже.

– Як це?

– У мене позавчора бойфренд загубився…

– Оголошень на стовпах не вiшала? Ну, там, повернiть за винагороду…

У трубцi мовчання.

– Вибач, – кажу я. – Вночi у мене трапляються невдалi жарти.

Якщо хочеш, можемо пiти його разом пошукати!

– Знову жартуеш?! – зiтхае вона.

– Нi, я не жартую. Я можу бути у тебе через двадцять хвилин.

– Ну будь! – каже вона вже проникненим голосом.

На вулицi мiнус десять—п’ятнадцять. Мiй сiрий «опель» нiяк не хоче заводитися. Замерз бiдолаха. Якщо вiн так i не заведеться, то обiцянки своеi я не зможу дотримати. Пiшки по снiгу та крижанiй кiрцi звiдси, з Микiльсько-Ботанiчноi, до ii будинку на Липськiй? На це може i сорок хвилин пiти, i година.

Взимку не можна ходити швидко. Особливо вночi.

«Опель» нарештi завiвся. Крижана кiрка пiд колесами захрумтiла. Лiворуч – унiверситет, праворуч – пам’ятник нацiональному поету. Повертаю на бульвар, який спускаеться до Бессарабки. Знову лiворуч унiверситет, тiльки тепер жовтий його корпус, а праворуч у парку нацiонального поета спить ресторан, названий на честь того ж нацiонального поета. Дорога безлюдна й iскрить снiжком, який вiдбивае свiтло вуличних лiхтарiв. Свiтлофори блимають жовтим.

Навколо – нi машин, нi людей. Де ж ми шукатимемо ii бойфренда?

А, втiм, навiщо менi ii бойфренд? Досить побачитися з жiнкою, яка змусила мене вiдчути рiзницю. Нi, зовнi вона просто красива i витончена. Рiзниця мiж нею та iншими красивими молодими не зовнiшня. Вона в чомусь iншому. У темпераментi, в непередбачуваностi, в якiйсь глибоко всерединi захованiй бiсiвщинi.

– Бач, устиг! – дивуеться вона, зустрiчаючи мене на порозi.

– Намагався.