Дороті та Чарівник у Країні Оз

– А чим ви харчуетеся? – поцiкавився хлопчик.

– Харчуемося? Ми взагалi не iмо! Наше тiло досить тверде, тож нам потрiбно не бiльше iжi, нiж картоплi.

– Але картопля iнодi дае ростки, – завважив Зеб.

– На жаль, i з нами бувае таке, – вiдповiдав Принц. – Це страшне нещастя, тодi нас доводиться негайно висаджувати.

– А де ви виросли? – поцiкавився Чарiвник.

– Я покажу вам, – почули вони у вiдповiдь. – Будь ласка, йдiть за мною.

Вони зайшли за невисоку огорожу, де рiс всього один кущ, красивий i пишний.

– Ось, – оголосив Принц, – це королiвський кущ листелюдей. Всi принци й правителi з незапам’ятних часiв виростали на цьому кущi.

Подорожнi в подивi зупинилися перед величною рослиною. На основному стеблi росла струнка дiвчина з такою бездоганною фiгурою й таким милим личком, що Доротi подумала: прекраснiшого створiння вона не бачила ще нiколи в життi. Вбрання красунi спадало м’якими складками, рукава тонули в легкiй мереживний пiнi. Шкiра ii була гладкою, наче полiрована слонова кiстка, а поза виражала гiднiсть i грацiю.

– Хто це? – з цiкавiстю запитав Чарiвник.

Зореносний Принц пильно оглянув дiвчину на кущi. Коли вiн вiдповiдав, у його завжди рiвному й холодному голосi прозвучало деяке здивування:

– Це моя наступниця i, отже, майбутня правителька краiни. Це Королiвська Принцеса. Коли вона цiлком дозрiе, я змушений буду вiдмовитися вiд верховноi влади на ii користь.

– А хiба вона ще не дозрiла? – здивувалася Доротi.

Принц, проте, не поспiшав з вiдповiддю.

– Не зовсiм, – мовив вiн нарештi. – Гадаю, ii треба буде зiрвати через кiлька днiв. Я не дуже поспiшаю пiти у вiдставку на насiння.

– Я вас розумiю, – кивнув Чарiвник.

– Це, мабуть, найнеприемнiше, що е в нашому рослинному життi, – продовжував Принц, зiтхнувши. – Перебуваючи в повному розквiтi сил, ми змушенi поступатися дорогою iншим, нас ховають у землю, щоб ми дали паростки нового життя.

– Я впевнена, що Принцесу вже пора зривати, – заявила Доротi, уважно розглядаючи чарiвну дiвчину на кущi.

– Не вигадуйте, – поспiшно вiдгукнувся Принц. – Вона може потерпiти ще кiлька днiв, а я згоден правити доти, доки не врятую краiну вiд вас, непроханих гостей.

– Що ви збираетеся з нами робити? – занепокоiвся Зеб.

– Ще не вирiшив остаточно, бо не дозрiв новий чаклун. Чарiвника, мабуть, залишу при собi. Схоже, вiн вправний у своему ремеслi й може бути корисний нам.