Дороті та Чарівник у Країні Оз

Вiн повiв колючою рукою в повiтрi, й почувся нiжний передзвiн дзвiночкiв, що зливалися в чудову мелодiю. З того мiсця, де стояла Доротi, в усьому величезному скляному залi не було видно, проте, жодного дзвiночка.

Листелюди вислухали музику без особливого iнтересу. Цю штуку Гвiг проробляв щоразу на доказ своiх чаклунських талантiв.

Тепер настала черга Чарiвника. Вiн усмiхнувся до присутнiх i запитав:

– Чи не буде хто такий люб’язний позичити менi капелюха?

Вiдповiдi не було з тiеi простоi причини, що листелюди не носили капелюхiв, а Зеб втратив свiй пiд час польоту.

– Гм! – сказав Чарiвник. – Чи не буде тодi хтось такий добрий позичити менi носовичок?

Носовоi хустки також нi в кого не виявилося.

– Ну що ж, – знизав плечима Чарiвник. – Тодi, якщо дозволите, я скористаюся власним капелюхом. Тепер, шановна публiко, стежте за мною уважно. Як бачите, в рукавах у мене нiчого немае i в кишенi теж нiчого не заховано. Ну i капелюх, зрозумiло, порожнiй. – Вiн зняв з голови капелюха, повернув його догори дригом i енергiйно потряс.

– Покажи-но менi, – зажадав Чаклун.

Вiн взяв капелюха, ретельно оглянув його й повернув Чарiвниковi.

– А зараз, – продовжував дiдок, – я з нiчого зроблю щось.

Вiн поставив капелюха на скляну пiдлогу, виконав над ним кiлька ритмiчних па, потiм пiдняв, i – пiд капелюхом з’явилося маленьке бiле порося, розмiром не бiльше за мишу, яке почало бiгати, стрибати i тонесенько верещати.

Публiка стежила за всiм цим, затамувавши подих, бо нiхто з них нiколи не бачив свиней, нi великих, нi маленьких.

Чарiвник нагнувся, посадив крихiтне створiння на долоню, вхопив його за голову великим i вказiвним пальцями однiеi руки, а за хвiст – пальцями другоi й роздiлив навпiл, причому кожна половинка одразу перетворилася на порося, цiле й неушкоджене. Потiм Чарiвник пустив одного з них гратися на пiдлозi, а другого знову роздiлив навпiл. Це дивовижне заняття вiн продовжував доти, поки в нього пiд ногами не назбиралося цiлих дев’ять крихiтних поросят, якi то верещали, то кумедно хрюкали.

– Тепер, – сказав Чарiвник, – створивши з нiчого щось, я маю намiр знову повернути його в нiщо.

Із цими словами вiн зловив двох поросят i стиснув iх разом так, що вийшло одне порося. Потiм пiймав ще одне, притиснув його до першого, й воно зникло. Поступово всi дев’ять поросят злiпилися в одне. Чарiвник накрив його капелюхом, зробив над ним таемничий жест, i, коли пiдняв, там нiчого не було.