Маленькі жінки. II частина

Залишивши сестру дiяти на свiй власний розсуд, Емi всiею душею вiддалася задоволенням, якi вiдповiдали ii смаку. Дядько пана Тюдора був одружений з якоюсь англiйською ледi, троюрiдною кузиною справжнього лорда, й Емi дивилася на все сiмейство з великою пошаною, бо, незважаючи на американське походження й виховання, вiдчувала те благоговiння перед титулами, яке переслiдуе навiть кращих iз нас, – благоговiння, що не визнаеться нами вiдкрито, але зберiгае старовинну прихильнiсть королям, котра змусила кiлька рокiв тому навiть найдемократичнiшу нацiю пiд цим теплим сонцем хвилюватися з нагоди прибуття монаршоi бiлявоi ледi.

Що ж, це свiдчило про любов – стару, як свiт, про любов, яку дорослий син вiдчувае до владноi матерi, що утримувала його при собi так довго, як могла, i з прощальною лайкою дозволила пiти лише тодi, коли вiн збунтувався.

Але навiть задоволення, яке доставляла Емi бесiда з вiддаленою рiднею британськоi аристократii, не змусила ii забути про час, i пiсля закiнчення належноi кiлькостi хвилин вона неохоче покинула це вишукане товариство й вiдправилася на пошуки Джо, гаряче сподiваючись, що не застане свою невиправну сестру в якомусь незручному положеннi, що може накликати ганьбу на сiмейство Марч.

Звичайно, могло бути й гiрше, але Емi вважала, що i так вже погано: Джо сидiла на травi в оточеннi компанii хлопчикiв, що iз захопленням слухали ii розповiдь про одну iз витiвок Лорi. На шлейфi ii чудовоi святковоi сукнi вiдпочивав пес iз вельми брудними лапами. Один з малюкiв тикав у черепах парасолькою Емi, якою вона так дорожила, iнший iв iмбирний пряник над кращим капелюшком Джо, третiй грав у футбол ii рукавичками.

Але всiм було весело, i коли Джо, зiбравши свое пошарпане майно, попрямувала до виходу, ii супроводжувала свита, благаючи прийти ще раз: «Ти так цiкаво розповiдаеш про Лорi!».

– Прекраснi хлопцi, правда? Пiсля такого я знову вiдчуваю себе молодою й бадьорою, – сказала Джо, крокуючи iз закладеними за спину руками, почасти за звичкою, а частково, щоб приховати забризкану брудом парасольку.

– Чому ти уникаеш пана Тюдора? – запитала Емi, розсудливо утримуючись вiд зауважень з приводу розтерзаного виду Джо.

– Менi вiн не подобаеться – величаеться, принижуе своiх сестер, завдае неприемностей батьковi, нешанобливо каже про свою матiр. Лорi називае його безпутним, i я не надто вже хочу водитися з ним, тому й не чiпаю його.

– Ти могла б, врештi-решт, хоча б ввiчливо звертатися до нього.