Маленькі жінки. II частина

Вона почервонiла ще густiше й вiдчула себе ще нiяковiше через хвилину, коли несподiвано мова зайшла про вбрання. Одна з юних ледi запитала Джо, де та купила красивий блiдо-жовтий капелюшок, який одягала на пiкнiк, i дурна Джо замiсть того, щоб просто назвати магазин, де два роки тому був куплений капелюшок, знову пустилася в непотрiбнi вiдвертостi:

– Це Емi пофарбувала його в такий колiр. Нiжних вiдтiнкiв не купиш, так що ми самi фарбуемо нашi капелюшки в будь-який колiр, який хочемо. Дуже зручно мати сестру-художницю.

– Що за оригiнальна iдея! – вигукнула панна Лемб, яка знайшла Джо дуже цiкавою особою.

– Це ще дрiбницi в порiвняннi з деякими iншими блискучими iдеями, що теж належать iй. Немае нiчого такого, чого б вона не змогла зробити. Так, вона дуже хотiла блакитнi черевики до весiлля Саллi – i що ж ви думаете? Вона просто взяла й пофарбувала своi старi бiлi туфлi у чарiвного вiдтiнку небесно-блакитний колiр, i вони виглядали один в один, як атласнi, – заявила Джо, явно пишаючись талантами сестри, але це роздратувало Емi до такоi мiри, що iй захотiлося жбурнути в Джо свою сумочку з вiзитками.

– Днями ми читали вашу розповiдь, i вона дуже нам сподобалася, – завважила старша панна Лемб, бажаючи зробити комплiмент лiтературнiй дамi, яка, треба визнати, зовсiм не була схожа на таку в той момент.

Будь-яка згадка про ii «твори» завжди погано дiяла на Джо, яка або ставала суворою, або набувала ображеного вигляду, або ж, як у цьому випадку, рiзко змiнювала тему розмови:

– Шкода, що ви не знайшли нiчого кращого для читання.

Оскiльки панна Лемб сказала, що розповiдь iм сподобалася, така вiдповiдь Джо не була нi люб’язною, нi приемною. Джо одразу помiтила свою помилку, але, побоюючись ще бiльше зiпсувати справу, раптом нагадала собi, що iй належить подати сигнал сестрi до закiнчення вiзиту, i вона зробила це так несподiвано, що трое з присутнiх навiть не договорили початих фраз.

– Емi, нам пора йти. До побачення, люба, приходьте до нас теж, ми прагнемо побачити вас у нашому домi. Я не наважуюся запрошувати вас, пане Лемб, але, якщо ви прийдете, гадаю, ми будемо не в силах вiдпустити вас.

Джо говорила це, так кумедно наслiдуючи балакучу й сентиментальну Мей Честер, що Емi поспiшила вискочити з кiмнати, вiдчуваючи непереборне бажання розреготатися й розплакатися одночасно.