Маленькі жінки. II частина

Бет, як i зазвичай, рiдко скаржилася, натомiсть промовляла з надiею, що «скоро iй буде краще».

Емi по праву вважалася «окрасою сiм’i». У своi шiстнадцять рокiв вона мала вигляд i манери дорослоi жiнки – не красунi, але дiвчини iз невловимою чарiвнiстю, що зветься витонченiстю. Їi помiчаеш у лiнiях фiгури, у формi й рухах рук, у тому, як лягають складки ii сукнi й золотi локони, – у всьому, що не пiддаеться визначенню, але е гармонiйним i настiльки ж привабливим для багатьох людей, як i сама краса…

Нiс досi дошкуляв Емi, оскiльки було зрозумiло, що вiн вже нiколи не стане грецьким.

Засмучував i рот, занадто широкий, i гостре пiдборiддя. Однак цi риси, що порушували всi канони краси, надавали неповторнiсть всьому ii обличчю. Але вона не здогадувалася про це й намагалася втiшитися своiм прекрасним кольором обличчя, яскраво-блакитними очима й розкiшними, золотистими, надзвичайно густими кучерями.

Сестри були вдягненi в костюми iз тонкоi срiблясто-сiроi тканини (iхнi кращi лiтнi вбрання), у волоссi й на грудях пломенiли червонi троянди, тож виглядали саме такими, якими й почувалися, – дiвчатками з приемними обличчями й щасливими серцями.

На час святкувань вони вiдволiклися вiд повсякденних справ, вiд свого повного працi i турбот iснування, щоб прочитати задумливими i мрiйливими очима цей чудесний роздiл з роману про жiноче життя.

Сiмейство хотiло обiйтися без формальностей та дотримання суворих обмежень етикету, все мало бути якомога простiше, природно i по-домашньому, тож тiтка Марч, котра щойно з’явилася на порозi, була шокована, побачивши, що наречена притьма спускаеться по сходах, щоб вiтати гостю, що наречений прикрiплюе над дверима квiткову гiрлянду, яка щойно впала, а на сходах промайнула постать отця-священника, який крокував нагору з пляшками вина в кожнiй руцi.

– Так що ж це таке! – вигукнула стара дама, зайнявши вiдведене для неi почесне мiсце й розправляючи iз сильним шелестом складки своеi блiдо-лiловоi муаровоi сукнi. – Тебе нiхто не мае бачити аж до останньоi хвилини, дитинко.

– Мое весiлля не вистава, тiтонько, а гостi прийдуть не за тим, щоб розглядати мене, критикувати мою сукню й пiдраховувати, скiльки коштував мiй весiльний снiданок. Я дуже щаслива, що мене не турбують розмови про мое весiлля, i я збираюся зробити його таким, як вважаю за потрiбне. Джон, дорогий, зараз я подам тобi молоток, – i Мег зникла у передпокоi, щоб допомогти «цьому Бруку» в його надзвичайно недоречнiй справi.