Озма з країни Оз

– Ко-ле-су-нiв боя-тись не-ма чо-го, – сказав Тiк-Так, вимовляючи слова повiльнiше, нiж звичайно.

– А чому? – спитала вона.

– Бо вони грi… грi… гр-р-р-р…

Вiн загарчав, чи заклекотiв, i враз замовк, махаючи руками, а потiм застиг нерухомо, одну руку пiднявши вгору, а другу простягши вперед i розчепiривши вiялом мiднi пальцi.

– Ой! – злякано зойкнула Доротi. – Що з ним сталося?

– Мабуть, розкрутилася пружина, – спокiйно вiдказала Курка. – Ти, мабуть, накрутила ii не до кiнця.

– Я ж не знала, скiльки треба накручувати, – виправдовувалась дiвчинка.

Вона зайшла за спину Мiдному Чоловiковi, щоб зняти ключ iз гачка, але ключа там не було.

– Нема! – в розпачi скрикнула Доротi.

– Чого нема? – спитала Бiлiна.

– Ключа.

– Мабуть, упав, коли вiн кланявся тобi так низько, – здогадалася Курка. – Подивись:, може, знайдеш.

Доротi стала дивитись, Курка теж допомагала, i врештi дiвчинка вiдшукала ключ, що впав у розколину мiж камiнням.

Вона зразу накрутила Тiк-Такiв голос до кiнця.

– Ви на-кру-ти-ли ме-не ду-же ма-ло, – спокiйно пояснив вiн, – а я ще роз-по-вiв вам дов-гу опо-вiд-ку про Ко-ро-ля Е-воль-до; тож i не ди-вно, що я зу-пи-нив-ся.

Потiм Доротi накрутила ще механiзм дii, i тодi Бiлiна порадила iй носити ключ вiд Тiк-Такових механiзмiв у кишеньцi, щоб не загубити його знову.

– А тепер, – сказала Доротi, докiнчивши всю цю роботу, – скажи, що ти хотiв розказати про Колесунiв.

– Та iх не-ма чо-го боя-тись, – вiдповiв Механiчний Чоловiк. – Во-ни тiль-ки при-ки-да-ють-ся пе-ред людь-ми, бу-цiм такi страш-нi, а на-справ-дi тi Ко-ле-суни зо-всiм без-печ-нi для будь-ко-го, хто на-смi-е би-ти-ся з ни-ми. Во-ни мо-жуть про-бу-ва-ти скрив-ди-ти та-ку ма-лу дiв-чин-ку, як ви, бо вда-чу ма-ють беш-кет-ли-ву. Але як-би я мав дрю-ка, во-ни б ки-ну-лись тi-ка-ти, лед-ве по-ба-чив-ши ме-не.

– А в тебе нема дрюка? – спитала Доротi.

– Нема, – вiдповiв Тiк-Так.

– І тут, серед камiння, ти нiчого такого не знайдеш, – зауважила Руда Курка.

– То що ж нам робити? – спитала дiвчинка.

– На-кру-тiть мо-ю ду-маль-ну пру-жи-ну ту-гi-ше, i я спро-бу-ю при-ду-ма-ти щось iн-ше, – сказав Тiк-Так.

Доротi пiдкрутила його думальний механiзм i, поки вiн думав, вирiшила пообiдати.