Озма з країни Оз

Дiвчинка зiп’ялась навшпиньки й зiрвала одну з найкращих i найбiльших коробок зi снiданком, а потiм сiла на землю й нетерпляче розкрила ii. В коробцi вона знайшла акуратно загорненi в бiлi папiрцi бутерброд iз шинкою, скибку пухкого кексу, маринований огiрочок, скибочку сиру i яблуко. У кожноi речi був окремий хвостик, за який ii можна було витягти з коробки. Доротi те здалося таким чудовим, що вона все гарненько поiла.

– Дома я звикла не до такого снiданку, – сказала вона Бiлiнi, що сидiла поряд i з цiкавiстю дивилась на неi.

– Сподiваюся, що твоя коробка була зовсiм достигла, – стурбовано зауважила Руда Курка. – А то вiд зеленого часто живiт болить.

– Та нi, я певна, що все було спiле, – вiдказала Доротi, – окрiм хiба огiрочка, але ж огiрки, Бiлiно, i iдять зеленими. А смачнюще все було – наче на пiкнiку. Тепер треба зiрвати бляшанку з обiдом, щоб було що iсти, коли знов зголоднiю, а потiм ми пiдемо далi й роздивимось тут усе – може, побачимо, де ми.

– А ти хоч здогадуешся, що це за краiна? – спитала Курка.

– Де там! Та послухай: я певна, що це краiна чарiвна, бо де iще на деревах ростуть такi речi, як коробки зi снiданком та бляшанки з обiдом? Крiм того, Бiлiно, у цивiлiзованiй краiнi, як-от Канзас, де немае чарiв i чародiiв, кури не вмiють говорити.

Курка подумала й сказала:

– А може, ми в краiнi Оз?

– Нi, цього не може бути, – заперечила дiвчинка, – бо в краiнi Оз я була, i вона оточена жахливою пустелею, через яку нiхто не може перейти.

– А як же тодi ти вернулася звiдти додому? – спитала Бiлiна.

– У мене були срiбнi черевички, що перенесли мене повiтрям, – вiдповiла Доротi, – але я iх загубила.

– Ти ба, – тiльки й мовила Курка недовiрливо.

– А крiм того, в краiнi Оз нiде нема морського берега, – докiнчила дiвчинка, – отже, ми в якiйсь iншiй чарiвнiй краiнi.

Говорячи все це, вона вибрала блискучу гарну бляшанку з обiдом, яка, наче вiдерце, мала мiцну дужку, й зiрвала ii з гiлки.

Вони вже пройшли по пiску чимало, коли Бiлiна раптом перелякано вигукнула:

– Ой, що це?

Доротi швидко озирнулась i побачила, що на стежцi, яка вибiгае з-помiж дерев, з’явилось таке химерне створiння, якого вона ще зроду не бачила.

Воно мало подобу людини, тiльки рухалось – а власне, котилося – на всiх чотирьох.