Чудесна країна Оз

– І що ж ви тепер робитимете з ним, коли вiн живий та ще й, здаеться, сповна розуму? – поцiкавився Тiп.

– Я ще подумаю, – вiдповiла Момбай, – та спершу всiм час додому, бо вже смеркае. Допоможи Гарбузовiй Головi йти.

– Не треба менi допомагати, – вiдповiв Джек. – Я сам. Я можу ходити так само, як ви. Адже у мене е руки й ноги i вони згинаються.

– Це так? – запитала стара, звертаючись до Тiпа.

– Авжеж. Моя робота, – вiдповiв iз гордiстю хлопець.

Отож вони попрямували додому, а коли зайшли на подвiр’я, стара Момбай завела Гарбузову Голову до хлiва i запхала його у вiльне стiйло, а вхiднi дверi надiйно замкнула знадвору.

– З ним я розберуся пiзнiше, а спершу займуся тобою, – кивнула вона головою у бiк Тiпа.

Вiд ii слiв хлопцевi стало якось зле, бо вiн добре знав недобрий мстивий норов староi, здатноi на будь-яке зло, i сумнiвiв вона при тому не мала.

Вони увiйшли до господи. Уже в хатинi, круглiй будiвлi з макiвкою-дахом, як майже всi фермерськi оселi в краiнi Оз, Момбай наказала хлопцю запалити свiчку, поки сама ховала кошика в шафу та чiпляла свiй плащ на кiлочок на вiшалцi.

Тiп поспiшив виконати наказ, бо боявся староi. Коли в господi стало свiтло, Момбай велiла йому розпалити вогнище, а сама тим часом сiла до вечерi. Коли вогонь розгорiвся i весело затрiщали дрова, Тiп пiдiйшов до староi й попросив i собi трохи хлiба iз сиром, але Момбай пропустила його слова повз вуха.

– Я ж голодний! – мовив Тiп ображено.

– Незабаром свое отримаеш, – вiдповiла стара з кам’яним обличчям.

Їi слова Тiпу не сподобалися, бо в них чулася погроза, та вiн вчасно згадав, що кишенi в нього набитi горiхами, отож наколов трохи й поiв, а стара тим часом встала з-за столу, струсила з фартуха крихти й поставила на вогонь чорний казанок. Потiм вона вiдмiряла рiвнi долi молока та оцту й плеснула iх у казанок. Потому дiстала кiлька торбинок чар-зiлля та порошкiв i один за одним вiдмiряла та пiдсипала у свое вариво.

Чим довше Тiп за нею спостерiгав, тим бiльше непокоiвся.

– І для чого ж це? – запитав вiн.

– Не для чого, а для кого, – сказала як вiдрiзала Момбай.

Тiп неспокiйно засовався на лавцi й утопив погляд у казанок, що саме почав булькати.