Чудесна країна Оз

Отож Джек знову всiвся верхи на Козлу, i подорож продовжилася.

Тiп помiтив, що багрянець трав та листя побляк i змiнився на сизий, як лаванда, а невдовзi й той поступився зеленавому, який з кожним кроком до великого мiста, де правив Опудало, все яскравiшав i яскравiшав.

Та не пройшли мандрiвники й двох миль, як дорогу з жовтоi цегли перетяла широка стрiмка рiчка. Тiп почухав потилицю, як же його бути. Аж тут вiн помiтив якогось чолов’ягу, котрий на човнi плив до iхнього берега.

Коли човен уткнувся в берег, Тiп запитав:

– А чи не переправите ви нас на той бiк?

– Звiсно, коли маете грошi, – непривiтно буркнув перевiзник.

– У мене немае грошей, – вiдповiв Тiп.

– Як? – запитав той. – Узагалi?

– Узагалi, – зiтхнув хлопець.

– Тодi навiщо ж менi у такому разi гнути спину? – рiшуче вiдмовив перевiзник.

– Яка люб’язна людина! – зауважив Джек iз своею незмiнною усмiшкою.

Перевiзник витрiщився на нього, але нiчого не сказав.

– Менi конче треба потрапити до Смарагдового мiста, – спробував вiн умовити перевiзника. – Але ж як менi дiстатися до того берега, якщо ви не перевезете?

Перевiзник лише розсмiявся у вiдповiдь, та смiх його був недобрий.

– Он та дерев’яна колода, – кинув вiн на Козлу, – та точно попливе. То чом би тобi ii не осiдлати? А той неотесаний блазень iз гарбузовою головою, може, випливе, а може, й нi, у будь-якому разi – втрата невелика.

– Про мене не хвилюйтеся, – Джек обдарував ласкавою усмiшкою неласкавого перевiзника. – Будьте певнi, хвилi мене винесуть.

«Коли так, – подумав Тiп, – то варто спробувати». А Козла, яка взагалi не знала, що таке страх, жодних заперечень не висувала. Отож хлопець завiв ii у воду i всiвся на неi верхи. Джек теж забрiв у воду по колiна i вхопився за хвiст Козли, щоб тримати гарбузову голову над водою.

– Ну ж бо, – сказав Тiп, настановляючи Козлу, – якщо ти перебиратимеш ногами, то, либонь, попливеш; а якщо попливеш, то ми скорiше за все опинимося на тому боцi.

Козла одразу ж заходилася перебирати всiма чотирма ногами, поволi набираючи швидкiсть, i незабаром мокрi мандрiвники вже дерлися зеленою травою, що нею порiс крутий протилежний берег.