Чудесна країна Оз

Тiп простував стежиною, не зупиняючись анi на мить. Йти швидко вони не могли, але йшли без упину, i коли зайшов мiсяць i з-за пагорбкiв визирнуло сонце, вони вже подолали чималу путь, так що хлопець погонi вже не боявся. Бiльше того, про всяк випадок заплутуючи слiди, вiн звертав то на одну стежку, то на iншу, так що й сам би себе не знайшов, якби пустився навздогiн.

Переводячи дух вiд того, що уник хоча б на якийсь час перетворення на мармурову статую, хлопець нарештi зупинив свого супутника, а сам утомлено бухнувся на валун край дороги.

– Ну що ж, сiдай поснiдаемо, – мовив Тiп.

Джек Гарбузова Голова з цiкавiстю огледiв Тiпа з сухариком, та приеднатися до трапези вiдмовився.

– Здаеться, у мене трохи iнша будова, – мовив вiн.

– Звiсно, iнша, – вiдповiв Тiп. – Кому, як не менi, це знати, я ж сам тебе змайстрував.

– Невже? – запитав Джек.

– Авжеж. Своiми руками зiбрав. А ще зробив тобi очi, i нiс, i вуха, й рота, – сказав Тiп iз гордiстю. – Та ще й одягнув як мiг.

Джек вимогливо оглянув себе.

– Мене просто потрясае витонченiсть вашоi роботи, – зауважив вiн.

– Та так собi, – скромно вiдмахнувся Тiп, який i сам уже став помiчати певнi хиби в будовi свого страхопуда, вiд яких того трясло всю дорогу. – Якби я тiльки знав, що на нас чекають мандри, я, мабуть, ретельнiше пiдiйшов би до справи.

– Це ж що виходить? – вигукнув Гарбузова Голова. В його голосi чулося щире здивування. – Якщо ти мене створив, то ти мiй творець i я мушу називати тебе батьком!

– Ну, це голосно сказано.

– Тодi я мушу тебе у всьому слухатися, а ти маеш мене… пiдтримувати.

– Саме так, – оголосив Тiп i скочив на ноги. – Що ж, ходiмо.

– А куди ми йдемо? – запитав Джек уже дорогою.

– Ну, я напевно не знаю, – мовив хлопець, – але гадаю, що на пiвдень, i якщо так, то рано чи пiзно ми прийдемо до Смарагдового мiста.

– А що це за мiсто? – поцiкавився Гарбузова Голова.

– О, це – столиця краiни Оз, найбiльше мiсто в усiй краiнi. Сам я там нiколи не бував, але чув про нього немало. Збудував його могутнiй та незвичайний чародiй на iм’я Оз, i геть усе там зелене, так само як у Левконii – усе лiлове.

– Тут що… усе лiлове? – запитав Джек.

– Звiсно. Невже сам не бачиш? – вiдповiв хлопець.

– Здаеться, я не розрiзняю кольорiв, – вiдповiв Гарбузова Голова, коли подивився навкруги.