Вода з каменю. Саксаул у пісках

– Я трупи вивожу з мiста i дiстаю за це овес i грошi, – понуро вiдказав вiзник i пiдкинув у руцi гульдена.

У цецале заблищали очi.

– І згорять вони у вогнi вiчному, – глибокодумно мовив рабин. – Це теж не той, Агасфере, якого ти шукаеш.

– Ребе, – пiдступив уперед Курковський, опускаючи на рабина важкий погляд, – а той вiчний вогонь насправдi е?

– Є. Геенна огненна – так сказано в Писанii.

– То чому б не використати його для отеплення мiста? – запитав, дивлячись упритул на рабина.

Цецале пiдступив до свого наставника й вибалушив на Курковського великi очi, щоб його налякати.

Рабин заговорив приповiстками Соломона, цецале прицмокував, пан Курковський вiдступив назад, ховався вiд словесноi зливи, мов вiд дощу пiд дах.

– Дай науку мудрому, i вiн стане ще мудрiшим; не картай дурного, бо зненавидить тебе, а картай мудрого i будеш йому любий; з усiлякоi працi е користь, а з дурноi балаканини тiльки шкода; розумного докiр бiльше дiймае, нiж дурного сто ударiв; i дурень, як мовчить, здаеться мудрим… – Рабин нарештi збився, а цецале, завертаючи очi, цмокав:

– Це-це-це!

– Ребе, ти не дав менi поради, – сказав Агасфер.

Рабин зосередився i, обходячи Арониху, зупинив свiй погляд на Ясевi.

– Чим ти займаешся?

– А я нiчим, – вiдказав, посмiхаючись, Ясьо. – Я веселий i потiшаю людей.

– А що ти маеш за це?

– Втiху…

– Агасфере, – пiдвiв руки рабин, – ти знайшов людину, яка все вiддае, а собi не бере нiчого!

Агасфер здивовано подивився на Яся, йому важко було повiрити, що його рятiвник тут поруч, старий увесь затрусився вiд радостi, та раптом змеркла його втiха.

– Утiху? Тiльки утiху? – заволав. – А пам’ять людям, пам’ять ти повернеш?

– Вiн сам не мае пам’ятi, Агасфере, – дiткнувся рукою до його плеча Арон i повернув голову до рабина, все ще надiючись на його пораду. – Ребе, скажи менi, де той чоловiк, який задурно поховав би мене з Аронихою, коли помремо з голоду, де?

– Я вас поховаю задурно, – сказав Курковський.

Агасферовi очi знову зблиснули радiстю i знову померкли.

– А пам’ять людям, пам’ять хто поверне, щоб не ходили так, як я, – без роду, без вiтцiвських могил?

– Ідiть з Богом, – знетерпеливився рабин, йому стало досить цiеi безглуздоi розмови. – Бог сотворив добро i зло, i ми не в силi це змiнити.