Вода з каменю. Саксаул у пісках

Не мав права? Як це – не мав права? Звiдки ж тодi це право в Курковського? Ясьо переконував вiзника, що знайти грошi – не грiх, а брати iх у поганоi людини та ще без вiдробiтку, не можна; Ясьо майже тиждень чекав, щоб зайшов хтось гiдний до кав’ярнi й пiдняв монету. Слава Богу, що шинкарка ii не помiтила.

Курковський все те слухав i знизував плечима, врештi сплюнув i запропонував Ясевi пiти з цим гульденом до трафiки Арона – купити для початку по сигарi.

В Ароновiй халупi застали, крiм господарiв, ще якогось старця в лахмiттi, впiзнали в ньому Агасфера, якого давно вже не бачили на вулицях Львова, i зовсiм не здивувалися, що вiн живий, бо як мiг померти Вiчний жид? Агасфер стояв перед Ароном i Аронихою, про щось iх запитував, а вони розводили руками й вiдповiдали:

– Про це може знати тiльки рабин…

– То ходiмо до нього, Ароне, ти еврей, i вiн буде з тобою розмовляти.

– Гiт, гiт[57 - Добре, добре (евр.).], – посмикав себе за пейси Арон. – А що нам залишилося робити, як не йти до рабина, що? І ви, пане Курковський, i ти, Ясю, теж можете йти до нього або ж усi разом пiдемо до вашого митрополита.

– Веди до рабина, – сказав Агасфер.

– Гiт, гiт, – одягався Арон, i Арониха закутувалася в картату хустку. – Пане Курковський, ви менi не показуйте того гульдена, в мене вже давно закрита трафiка – шлюс…[58 - Кiнець (нiм.

Ясьо з Курковським переглянулися, мовчки запитуючи один одного, чи слiд iм, християнам, iти до еврейськоi божницi, але надiя на утiшне слово рабина, а може, й на допомогу зманила iх, i вони подалися, промерзлi й голоднi, вслiд за Ароном, Аронихою й Агасфером до синагоги Золота Роза на Векслярську, вiдклавши обiд за знайденого гульдена на потiм.

У синагозi було порожньо, лахмiтники тупцювали якийсь час у проходi мiж лавочками й не квапилися пiдходити до столика, на якому лежало розгорнуте Святе Письмо – тут було тепло, а там – у конюшнi на Замарстиновi i в пiдвалi на Пекарськiй, i в Ароновiй халупi знущався з людей знавiснiлий мороз.

Готовi були ждати на рабина хоч до ночi. Але невдовзi вийшов до них кантор i спитав, чого вони хочуть. Кантор упирався, запевняв, що рабина нема, але Арон люто смикнув себе за пейси i прорiк таке, вiд чого кантор позадкував i зник у притворi.