Вода з каменю. Саксаул у пісках

Та якоi псовоi мами я повинен воювати за iх Жеч у цьому повстаннi, коли там командують генерали, якi ще за останнього польського круля вже були поручиками?! Ти думаеш, що як iх начельний вудз[52 - Головний вождь.] називаеться Хлопiцький, то вiн вже й за хлопiв – свободу iм на тарiлочцi пiднесе?.. Фiглi! Я в дупi маю нашого татунця цiсаря, але й за польського аристократа не збираюся накладати своiм цилiндром. – Сухоровський з повагою дiткнувся двома пальцями до крисiв цилiндра, i здалося Йосиповi, що вiн бiльше ним дорожить, нiж головою.

Йосип усмiхнувся вiд цiеi думки i, таемниче поглядаючи на Мiхала, поволi всував до боковоi кишенi руку, довго там шубортав пальцями; Сухоровський спочатку байдуже i зверхньо спостерiгав вельми значущу мiну колеги-простака, який намагаеться чимось його здивувати, потiм почала в ньому перемагати цiкавiсть. Йосип витягнув учетверо складеного папiрця i, тицьнувши ним пiд нiс Мiхаловi, ховав до внутрiшньоi кишенi кацавейки. Маестатичнiсть Сухоровського вмить здимiла, вiн спiймав рукою ковалеве зап’ястя, листок випав на стiл.

– Що там? – спитав.

– Ти ж учений, сам прочитаеш, ще й менi розтлумачиш, хоч я вже й без тебе знаю, що не генерали, а простий люд приступив у Польщi до роботи. Недаром цi листки прийшли до нас – шевцiв, кравцiв, ковалiв, яких обложили додатковими податками, а не до таких комедiантiв, як ти.

За шинквасом дрiмала тлуста шинкарка. Враз загримотiли дверi, досередини увiйшов чорновусий офiцер у погонах з золотими тороками, шапцi-баранцi, у шинелi, перехрещенiй портупеями.

Шинкарка, звiсно, зрадiла гостевi, але, видно, ще й знала його, хоч вiйськова форма на ньому була чужинецька, – розпливлася в радiснiй усмiшцi.

– Яка честь, яка честь, пане полковник!

– С Новим годом, госпожа! – рикнув офiцер чужою, проте зрозумiлою мовою i попрямував до шинквасу. – Водочки, пожалуйста!

Ясьо, який давно замовк у кутку, затягнув смичком мелодiю австрiйського гiмну «Gott, behalte, Gott, besch?tze unser’n Kaiser, unser Land»[53 - Боже, збережи, Боже, захисти нашого цiсаря, нашу краiну (нiм.

Мiхал з Йосипом якийсь час придивлялися до чужинецького офiцера, потiм вiдвернулися, Сухоровський розгорнув листок.

– «Вiдозва до росiян», – прочитав уголос. Глипнув на Йосипа, хмикнув.