Вода з каменю. Саксаул у пісках

– Мiй двоюрiдний дядько емiр Ревуха вже вирушив iз Савранi з козаками! Ой, поiхав Ревуха-а!… А я закiнчую писати трактат, який стане настiльною книгою кожного польського патрiота… Ти що так дивишся, не вiриш? Ржевуськi пiднiмають повстання за незалежнiсть Польщi! Ти проти? Тадзю, фе-е, а я думав, що ти теж патрiот… No, wypijemy za niepodleglosc![49 - Ну, вип’емо за незалежнiсть! (Пол.)]

Едмунд вилив у рот з пугаря вино i впав на крiсло, до решти сп’янiлий.

Маркiян сказав до Василевського:

– Пане радник, я поiду до Львова…

– Їдь, iдь… – вiдповiв вiце-маршалок глухо.

– А я почекаю, поки цей патрiот прочумаеться. Тiльки як ти, чим?

– Та вже якось…

– Добре, добре, я знайду тебе в Захара Авдиковського.

Маркiян прожогом вибiг з кармазинового залу, мов iз чаду.

Роздiл шостий

Львiв утихомирився в новорiчнi морози. Передусiм вони притлумили нищiвну стихiю пошестi, яка щоденно косила десятки мiстян. Вiд трiскучоi холоднечi холера загинула чи то притаiлася, i зморенi роботою конi пана Курковського вiдгодовувалися заробленим вiвсом у стайнi на Бiчнiй Замарстинiвськiй.

Вiвса мали вдосталь, i пан Курковський, який мешкав разом з кiньми, був теж забезпечений: магiстрат за кожну похоронну ходку каретою виплачував два гарнцi вiвса i двадцять крейцерiв, а возом – наполовину менше. Бiдних, звiсно, умирало вдвое бiльше, то Курковський i за панiв, i за посполитих мав однаковий дохiд.

Морози позаганяли людей у будинки, то й полiцаям стало менше роботи – народ перестав збиратися групами на площах i перехрестях вулиць, i охоронцi порядку вiдсиджувалися за картами в теплих кiмнатах постерункiв, та й вiстi з Варшави коцюбли на кордонi, не долiтаючи навiть до бродiвських корчмарiв.

Арон з Аронихою з’iли козяче м’ясо й повiсили зуби на гак, доню Фаiну поховали i втiшали себе тим, що померла вона вiд сухот, а не вiд холери, а на варшавське повстання не покладали бiльше жодних надiй.

Агасфера теж нiхто вже не зустрiчав на його маршрутi, хоч донедавна вiн появлявся в мiстi кожного дня i набридав людям дурними питаннями про якусь воду, – напевне, Вiчний жид перестав бути вiчним i вiддав Боговi душу.

Тiльки Ясьо Сакрамент i далi супроводжував аустерлiцькою пiсенькою вiддiли жовнiрiв, як тiльки вони з’являлися на Ринку, – тепер уже сам, без люмпакiв, а пiсля обiду цигикав на скрипцi у кнайпi «Унтер цвайундфiрцiг», бо мав вiд Бога щасливий дар радiти з усього, що дiеться на свiтi, навiть з жорстокого морозу.