На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Вода з каменю. Саксаул у пісках» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Литература 20 века. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Вода з каменю. Саксаул у пісках

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії, розповідає про видатних українських діячів минулих років.
Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) – українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) – герой роману «Саксаул у пісках».
📚 Читайте "Вода з каменю. Саксаул у пісках" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Вода з каменю. Саксаул у пісках", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вмент вишикувались у маршову колону, яку очолив щасливо усмiхнений Ясьо Сакрамент; вiн, затиснувши пiд пахвою скрипку i мiняючи крок, раз у раз пiдстрибував, щоб увiйти у маршовий ритм жовнiрiв, а коли йому нарештi вдалося це зробити, й хлопчаки теж перестали безладно дрiботiти, затягнув на високiй нутi бравурну пiсню, за яку полiцаi будь-кому, крiм нього, не гаючись наклали б на руки блискучi бранзолети[4 - Тут: кайданки.].
Pod Ulm, pod Ulm, pod Austerlitz!
Bierzemy w dupe nie mоwiac nic,
Bo my, austriacy, taki zwyczaj mamy,
Ze w dupe bierzemy i nic nie gadamy![5 - Пiд Ульм, пiд Ульм, пiд Аустерлiц, нас б’ють у зад, а ми мовчимо, бо ми, австрiяки, маемо такий звичай, що мовчки приймаемо лупцювання (пол.
Гоноровi вояки, якi анiтрохи не почувалися винними в тому, що iх старших товаришiв по службi бив колись пiд Ульмом i Аустерлiцом Наполеон, уже моляться за найяснiшого цiсаря Франца І в Єзуiтському костелi, а розохоченi люмпаки знаходять собi iншу розвагу.
Пiд час Богослужень у костелах i церквах на Марiацький плац в один i той же час, по недiлях, виходив старий чоловiк у чорному сукманi, зарослий на обличчi, в крислатому рудому капелюсi. Заклавши назад руки, вiн iшов, понуривши голову i вряди-годи глипаючи з-пiд сивих брiв на зустрiчних допитливими очима, переходив плац Каструм, потiм повертав угору, залишаючи злiва костел Марii Снiжноi, виходив на Губернаторськi вали, йшов Личакiвською аж до Льоншанiвки i вертався назад, закiнчуючи свiй обхiд на Пекарськiй.
Цей чоловiк, якого звали Агасфером[6 - Бiблiйний скиталець – Вiчний Жид, який буцiмто вiдмовив Христовi у вiдпочинку бiля свого дому, коли його вели на Голготу.], жив, здаеться, вiчно, бо пам’ятали його найстаршi мешканцi мiста, i був вiн завжди такий, як i тепер, – високий, худий, пригорблений, з вузлуватими зморшками на чолi й великою жировою гулею, що визирала, лиснiючи, з-пiд кудлатого сивого заросту, а очi мав на диво молодi, i нiхто не сумнiвався в тому, що вiн переживе ще й те поколiння, яке щонедiлi вихоплювалося юрбою вiд Єзуiтського костелу на Марiацький плац, щоб не прогавити обходу Агасфера.
– Вiчний жид! Вiчний жид! – викрикували вуличники, наближаючись до старця, який зовсiм не був схожим на еврея.









