На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Вода з каменю. Саксаул у пісках» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Литература 20 века. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Вода з каменю. Саксаул у пісках

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії, розповідає про видатних українських діячів минулих років.
Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) – українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) – герой роману «Саксаул у пісках».
📚 Читайте "Вода з каменю. Саксаул у пісках" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Вода з каменю. Саксаул у пісках", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
З лож, коридорiв, бокових кiмнат ринула iменита юрба, слуги засвiчували свiчки на канделябрах i жирандолях, усi гостi були в масках – муринських, японських, звiрячих, демонiчних; лакеi вийшли з тацями, заставленими келихами, пiшли у танець першi пари.
Фредро без маски вiдчув себе роздягнутим догола, вiн миттю вислизнув з касино.
Львiв забавлявся. А знали всi – вiд Лобковiца до вуличного скрипаля Яся Сакрамента, що в мiсто проник з пiвдня, здесяткувавши Буковину, холерний мор, але нiхто не надавав цьому значення.
Гримiли музикою, дзвенiли келихами, гомонiли пiснями всi шинки, льокалi, касино i ресторацii, веселий галас розганяв лихi чутки, львiвський люд вiддавався шаленим забавам до самозабуття – немов останнiй раз в життi.
Лише питомцi греко-католицькоi духовноi семiнарii не мали можливостi забутися, цiеi недiлi за кару не випустили iх навiть на прохiд: черговий префект виявив у рефектарi[23 - Їдальня.
Семiнаристи з нудiв тиснулися до загратованих вiкон, щоб хоч насмiятися вволю з перехожих i цим скоротати час, хтось згадав про пошесть, та з нього насмiялися, мовляв, у цi плiснявi мури не захоче увiйти навiть холера.
А перед вечором, коли вже найзухвалiшi урвителi знемощнiли вiд насмiшок i реготу над мужиками i евреями, побачили питомцi дивну метушню на вулицi. Двое мiських слуг у цератових балахонах з капюшонами витягали гаками через вiконце з сутерин мертву людину. Коли труп уже лежав на тротуарi, один слуга всипав досередини вiдро вапна. На вулицi стояв запряжений шкапами вiз – це приiхав пан Курковський, львiвський вiзник погребальних караванiв. Цього разу вiн прибув чомусь звичайним возом, яким вивозили смiття.
Мiськi слуги зачепили гаками трупа i, розгойдавши, кинули його на вiз, i аж тодi питомцям стало зрозумiло, що трапилося. Панiчний страх перед такою зримою i близькою смертю вiд найстрашнiшоi хвороби вiдкинув iх вiд вiкон. Холера ще нинi проникне крiзь мури семiнарii, а семiнарiя наглухо закрита, префект, напевне, вже п’яний, сидить з кухарями на кухнi й допивае з ними iхню бочку пива!
Зчинився рейвах.









