Вода з каменю. Саксаул у пісках

І не тiльки за те, що його комедiя «Дами i гусари» збирае майже стiльки публiки, скiльки водевiль Сухоровського; Камiнський добре знав минуле свого молодшого колеги: служба поручика в наполеонiвськiй армii, орден «Virtuti militari», березинська переправа i росiйський полон, втеча з полону до Львова i пересит в аристократичних львiвських льокалях; директор театру вiрив, що знакомитий драматург створить-таки колись справжню мольерiвську рiч, яка висмiе пронаполеонiвськi захоплення i фальшивий патрiотизм польськоi аристократii.

– Вiтаю пана, – вiдповiв Камiнський на стриманий i галантний поклiн Фредра. – Чи не зробите таку честь – пройтися разом?

– З приемнiстю, – ще раз кивнув головою Фредро. – Я теж у той бiк.

Ішли мовчки. Фредро нiколи не розпочинав розмови перший.

– Я тiльки-но прочитав у газетi сенсацiйну новину, – заговорив Камiнський, щоб зрушити мовчанку. – Минулого тижня писали про трупа, який танцюе на катедральному цвинтарi, а нинi дiзнався, що у Львовi живе вiдрубана голова, яка чихае.

Цiкаво, правда?

– Хiба це новина? – Фредро повiсив паличку на зап’ястя. – Сьогоднi у Львовi повно танцюючих трупiв по кав’ярнях, ресторацiях i борделях, а голiв, якi нi до чого бiльш не придатнi, лише для чихання, теж немало.

Знову запала мовчанка, ii ще раз порушив Камiнський.

– Ви чомусь не приходите до театру, пане Олександре, а вашi «Дами i гусари» йдуть вельми успiшно. Одна лише Юля Залецька в ролi Малгосi – пальчики оближете.

– Мене, маестро, цiкавить творчiсть, – вiдказав Фредро.

– А творчiсть – це робота за столом, чи то пак, за конторкою… Я пишу стоячи. Не з поваги до себе, а зi страху: боюся стати сутулим, у мене ж молода дружина… А театр – то тiльки вираження творчостi, i мене воно менше цiкавить.

– Помиляетесь. На сценi ви, напевно, й не впiзнали б ваших Зосю й поручика – iх по-своему створили актори на пiдставi вашого тексту. А це вже творчiсть. Даремно не приходите…

– Пане Камiнський, ви лiпше вiд мене знаете, хто нинi вiдвiдуе театр: плебей iде для забави, знавець – заради мистецтва, а люди так званого доброго тону самi не знають, чого йдуть.

Я ж не плебей i не знавець штуки, а до доброго тону вдаюся, як бачите, лише тодi, коли виходжу з паличкою на прогулянку.

– Ви розмовляете так само, як вашi персонажi, – похмурився Камiнський. – Тiльки в iнтерпретацii моiх акторiв вони викликають регiт, а ви – смуток.

– Значить, погано грають вашi актори.