На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Автор
Дата выхода
25 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Франческо Петрарка) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304—1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.
«До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір,
своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого.
«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.
📚 Читайте "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Анi не мав я потреби в ньому, щоб тiшити себе розкiшними стравами, бо, харчуючись скромно i простою iжею, жив лiпше за всiх послiдовникiв Апiцiя[16 - Можливо, M. Gavius (Gabius) Apicius – епiкуреець, що зажив слави своею гостиннiстю в часи Августа i Тиберiя. Збереглась також праця з кулiнарii «De re coquinaria» (або culinaria) у 10 книгах такого собi Апiцiя, що жив у третьому сторiччi.], з iхнiми вишуканими трапезами.
[6] Бенкети, як iх заведено називати i якi насправдi е ворожими скромностi i добрим звичаям пиятиками, мене нiколи не приваблювали.
[7] Замолоду знемагав я вiд пристрасного, але единого i шляхетного кохання, i страждав би вiд нього й донинi, якби жорстока, але розсудлива смерть не згасила його й без того примерхлий жар.
[8] Зрештою, наближаючись до сорокалiтнього вiку, ще маючи в собi доволi чоловiчоi снаги, я не тiльки цiлковито вiдпав вiд соромiтноi цiеi справи, але i вiд усякого спогаду про неi, так, наче я зроду й не дивився на жiнок. Маючи цю обставину за одну з найщасливiших для себе, дякую Боговi, що визволив мене, iще при доброму здоров’i та при силi, вiд завжди ненависного менi рабського служiння.
[9] Зверхнiсть вiдзначав я в iнших, та аж нiяк не у себе; якби в чому я був малий, судження про себе мав iще скромнiше. Мiй гнiв, траплялося, шкодив менi самому, але нiколи iншим. Впевнено стверджую, – бо знаю, що кажу правду, – попри надзвичайну чутливiсть до всякоi кривди, я забував особистi образи так само мiцно, як пам’ятав благодiяння. Найпожадливiше прагнув я шляхетноi дружби i плекав ii найвiрнiше.










