Чотири шаблі

Та що iм до таких дрiбниць, коли вони почувають, що живуть! Їх четверо верховодить усiм Новоспаським. Вони лiтають, як птахи, кружляючи над рiдними хатами, вище й вище, на синю скелю неба, ледве помiтними крапками стають там, i насилу впасти може згори завмираючий клекiт. Вони живуть!

– Ворушися, чортова клацалко! – сказав крiзь зуби високий Галат. Проте сам вiн не ворушився, упершись рукою в бiк i одставивши лiву ногу. Наймолодший з чотирьох, вiн був i найнетерплячiший.

Марченко сердито скосив очi на Галата, i в цей момент фотограф клацнув затвором.

Так вони й залишилися на платiвцi, цi Марченковi косi очi.

– Готово, – сказав фотограф, грацiйно вклонившись чотирьом друзям.

Вийшли на сiльську вулицю. В повiтрi лiтало довге бiле павутиння. Ранок, чудний ранок Шахаевого весiлля, кiнчився. Галат бiг попереду – довгоногий, тонкий i чубатий. Остюк забирав усю землю пiд себе, ступаючи кривими ногами кiннотника. Вiн розмахнув правою рукою, а лiва ввесь час висiла, не рухаючись, наче нею вiчно притримував Остюк шаблю.

На Марченковi була матроська сорочка i капелюх, тiльки славетний кльош було запхано в чоботи. Шахай iшов, нечутно ступаючи по порохнявiй дорозi.

– Ми знялися на карточку, – сказав похмуро Марченко. Вiн трохи гаркавив.

– На карточку! – прокричав Остюк сильним голосом: вiн звик вахмiструвати в ескадронi. – Тепер революцiя!

– Ми забули знятися з шаблями. І з револьверами в руках…

– Ми виходимо на дорогу, – раптом почав Шахай, перебивши Галата, – дайте менi тiльки повiнчатися.

Як на карточцi ми разом, так i скрiзь чотири наших голови не виходять з карточки. Ось ми всi нежонатi йдемо, а сьогоднi я повiнчаюсь, i всi ми повiнчаемось, i одружить нас iз собою далека путь та грiзне життя.

Вони дiйшли до ярмарку. Осiнь, найкраща пора, пахла з усiх пiдвiд. Пшениця, ще не продана, стояла в лантухах, i мiдяне зерно поллято сонячним блиском. Вози гарбузiв, кавунiв та яблук, гарби соняшникiв, фортецi з капусти, бурякiв, картоплi, вiнки цибулi, ще яблука, огiрки, баклажани – все, що вродила оброблена гiрко земля.

– Революцiя здала нам козирi у руки. Ми iх тримаемо, доки прийде наша гра. Я не знаю, що буде в мiстах, бо я загубив нитку до тих, що там керують. Але тут у нас ми будемо готовi до того, щоб не дати нiгде, нiкому, нiчого за нас вирiшувати. Наше слово – у нас у пельцi, а в руках шаблi, й кулемети, i тридюймовки, i сам Господь! На колосальнiм безмiр’i вiе зараз вiтер, немае жодноi влади, а кожен ярмарок – настояща революцiя.