Чотири шаблі

Ледве спинився ешелон, як Шахай став походжати вздовж його, рахуючи вагони i записуючи щось до записноi книжки, котру вiн вийняв з кишенi. Його оточила юрба. Та вигляд у Шахая був такий, що нiхто не насмiлився заступити йому дорогу. На гамiр виглянув офiцер з пасажирського вагона, i всi йому стали гуртом кричати, зчинивши неймовiрний гвалт.

– В чом дело? – закричав офiцер.

– Комендант? – почули всi серед тишi голос Шахая. Офiцер ствердив це махом голови.

– Хай комендант ешелону та командири окремих частин зайдуть для переговорiв про капiтуляцiю, я чекатиму на вас десять хвилин.

Шахай пiшов помалу до станцii i, сiвши в кiмнатi бiля каси, став чекати.

На перонi наче розпочався ураган. Кричали всi разом, обурено клацали затворами гвинтiвок, i крiзь вiкно Шахай помiтив, що в дверях деяких теплушок з’явились кулемети. Пiсля п’ятихвилинного чекання зайшло шестеро офiцерiв. Вони розгублено i в той же час суворо оглянули Шахая. Останнiй не запросив iх сiсти, i так пройшла вся розмова, сидiв тiльки Шахай.

– В чом дело? – повторила людина, котра перед цим виглядала з вагона. – Хто ви i чого вам треба? Ми вас розстрiляемо, не виходячи з кiмнати…

Шахай витримав паузу i лiнькувато подивився на того, що говорив.

– Я вам даю п’ятнадцять хвилин на роздум. Замiтьте собi – тiльки п’ятнадцять хвилин. Всю вашу зброю ешелон мусить здати менi, а вас я пропущу тодi iхати далi. Я – командувач цього району. Через, – Шахай удав, що дивиться на годинника, – через дванадцять хвилин моi гармати рознесуть усю станцiю разом з ешелоном.

– Ми не можемо здати цiеi зброi – ми веземо ii, щоб здати там, де будуть розформовувати нашу частину. Це – казенне майно.

– Я не випускаю нiкого вiд себе зi зброею.

– Ми мусимо ще порадитись. Зараз прийде наш полковник.

– Ви маете ще дев’ять хвилин. Але потiм – буде пiзно. Офiцери не знали, що iм робити. Вони вже погодилися з неминучiстю i тепер лише хотiли просити Шахая, щоб вiн iм залишив зброi для самоохорони.

– Нiяких уступок, – сказав Шахай i встав iз стiльця.

До кiмнати забiг розхвильований Остюк. Вiн став струнко перед Шахаем i похапцем вимовив кiлька слiв, дивлячись просто в вiчi останнього.

– Пане генерале, гарматники хвилюються! Вони не можуть довше чекати. Вони думають, що вас тут тримають.

– Дурницi, – одповiв Шахай, – вони ж мають мого наказа? Хай почнуть тодi, як я наказав.

– Слухаю. Але дозвольте просити вас вийти на хвилиночку – там стоiть делегат вiд батареi.