Рожева Миша

На нас дивилося здалеку велике, бiле, як цукор, мiсто. Воно притягувало нас своiм ясним поглядом. Воно було обнесене старим дерев’яним частоколом. Тин гнив по обидва боки пiщаноi дороги, по якiй ми йшли до стоянки таксi. Такi тини бувають у Росii в мертвих селах. Раптом я з жахом помiтила, що на верхiвках частоколу нанизанi людськi голови. Там, де голiв не було, висiли перевернутi догори дном бiдони, глинянi горщики, емальованi тази. Голiв же було бiльше, анiж горщикiв.

– Що це? – притулилася я до Матiаса.

– З лiвого боку дороги, – сказав вiн, – нанизанi голови нещасних, якi намагалися звiдси бiгти назад на Землю.

– А з правого?

– Праворуч голови тих, кого не пустили в бiле мiсто, тому що вони були дуже вже неприемними. Їм вiдрубали голови i повiсили тут до того часу, поки вони не перетворяться на голi черепи. Тодi iх розiтруть на борошно i посиплють ним дорiжки в центральному мiському парку. А ось i нещодавно страчена голова…

Голова корчила нам пики.

– Стривайте, та це ж думська депутатка Юля! – вигукнула Маринка.

– Вона тут, видно, нiкому не знадобилася, – зауважив Клоп. Депутатка Юля показала йому синiй обкладений язик.

– Прощавай, депутатко Юлю! А раптом я зустрiну на колах голови моiх батькiв? – злякалася я.

– Нi, – твердо сказала Рожева Миша. – Їх треба шукати серед жителiв Цар-Дна.

На стоянцi таксi ми завантажилися у великий, розбитий, iржавий лiмузин. Нашим водiем був темношкiрий хлопець, у минулому життi вихiдець з Пуерто-Рiко.

– Куди вам?

– У центр!

Водiй виявився говiрким.

Ми виiхали на курну асфальтову дорогу, що веде в мiсто. Буквально через кiлометр ми побачили, як по дорозi котиться велика галаслива куля. Таксист пригальмував: кулю неможливо було об’iхати. Куля була схожий на перекотиполе в людський зрiст. Як з’ясувалося, це був Клубок Слiв.

Ми повiльно рухаемося за ним.

Нiжки—нiжки—нiжки—нашоi—кришки—нашоi—мошки—

ложки—кiшки—i—матрьошки—рiжки—рiжки—нiжки—

довгоi—кiшки—довгоi—кришки—нiжки—кiшки—ложки.

– А ще брошки, – крикнув Клоп, висуваючись iз вiкна iржавого автомобiля.

– А гармошки! І – баби-йожки! – додала я.

– А ще кошики! – крикнула Маринка.

– Не пiдходить! – вiдрiзав Клубок Слiв.

– Ну тодi....