Рожева Миша

Менi моторошно хотiлося скорiше побачитися з мамою i татом.

– Хто ви такi? – пролунало запитання.

Я не знаю, якою мовою воно пролунало. Менi здаеться, на Днi говорили на рiзних мовах, як у старому Вавилонi, але завжди був росiйський переклад, який звучав одночасно з iншими мовами.

Ми подивилися пiд ноги. Це була незвичайного виду жаба, яка сидiла на великому зеленому листi. На аркушi великими лiтерами було написано:

МИТНИЦЯ ЦАР-ДНА

– Здрастуйте, Сумаранська Пiпа! – ввiчливо посмiхнувся Матiас.

– Самi здрастуйте! – накинулася на нього Пiпа.

– Ми – змiшана компанiя, – подумавши, сказав Матiас.

– Живчики направо, мертвi налiво, – скомандувала Сумаранська Пiпа.

– Ми – одна делегацiя, – заперечив Матiас. – Приiхали на позачерговий з’iзд привидiв. Я вже був тут один раз на з’iздi. Дуже такий був приемний з’iзд!

– Позачерговий з’iзд буде тiльки в позаминулому роцi, – недовiрливо примружилася Пiпа.

– Ви не помилились? – сказала я. – Може, в майбутньому роцi?

– Мовчи, живчику! – презирливо сказала Пiпа.

– У них тут час iде ривками, – сказав Матiас. – То вперед, то назад…

– Це i е вiчнiсть, – пiдтакнув вертолiтник. – Ми входимо до складу оргкомiтету з пiдготовки позачергового з’iзду! – усмiхнувся вiн Пiпi.

– З вами, привидами, все ясно, – сказала Пiпа. – А з живими нi. – Вона уважно подивилася на мене, Клопа, Маринку i Дiану. – Вони – ваш корм?

– Ну, корм – не корм… – знiяковiв Матiас.

– Але з’iзд вимагае жертв.

– Проходьте! Тiльки майте на увазi, що вашим жертвам назад ходу немае! Зрозумiло?

Матiас i Едвард забарилися з вiдповiддю. Тодi Жаба-Прикордонниця звернулася до мене:

– Ви iхнi жертви?

– Якщо чесно, – зiзналася я, – ми – жертви нещасного випадку!

– Нiчого дивного. Тут усi такi, – сказала Пiпа. – Життя саме по собi – нещасний випадок!

– Неправда! – вирвалося у Клопа.

– Життя прекрасне, – вставила Маринка.

– Не кажiть банальностей, – строго сказала Пiпа.

– Не будемо сперечатися, – поспiшив утрутитися в розмову Матiас. – Наш з’iзд привидiв обговорить i це питання.

– Живi, мета вашоi поiздки!

– Я повинна зустрiтися з Пiдводним Королем, – сказала я.

– Даремнi сподiвання! – вигукнула Пiпа. – Щоб зустрiтися з Королем, нашi громадяни простоюють бiля ворiт палацу по тричотири роки. Крiм того, до палацу нiкого не пускають!

– Як же так? – не зрозумiла я.

– Дуже просто.