Рожева Миша

– Але пожити тут? Це такий мирний острiв! Я подарую тобi всю дитячий одяг з дитячоi кiмнати! Там е найпрестижнiшi бренди!

– Не хочу! – вiдрiзала я. – Ви обiцяли знайти менi моiх батькiв!

– У мене е план. Не будемо втрачати надii. Надiя – ось чим вiдрiзняеться людина вiд тварини!

– Дурниця, – заявила Рожева Миша. – Я теж харчуюся надiею. Не кормом единим!

– Менi так шкода твого тата, – раптом глибоко зiтхнула Дiана, гладячи мене по головi. – Адже вiн такий хороший! Такий добрий! Такий… такий…

– Мама – теж, – уточнила я.

– Ну, так… Але тато… вiн такий привабливий!

– Так, твiй тато Особлива Думка був класним, – сказав Клоп. – Без одного з батькiв ще можна йти по життю, а без двох уже не пострибаеш.

– Ти все-таки милий, – несподiвано для себе сказала я. – Шкода, що не очкарик. Я люблю очкарикiв!

– Заради тебе я готовий зiпсувати очi! – заявив Клоп.

– А що, якщо ми дiтям дамо морозиво? – з хитрою посмiшкою запитала Дiана Матiаса. – Маруся любить мангове!

– Знайшла час для мангового морозива! – стримала я свою няню.

– Дiти вiдхiдливi, – Дiана пiдняла очi на Матiаcа, шукаючи розумiння.

– Але дивись, – сказав менi Клоп, – хiба ти не читала казки? Там часто-густо помирають батьки, i нiчого…

– Ну так, – зiтхнула Маринка, – в казках дiти самi б’ються за свое життя!

– Знаеш, – раптом таемниче звернувся до мене Матiас, – щось говорить менi, що вийде… Пiшли!

* * *

Ми всi зiбралися в центрi будинку, у Великому Залi. Матiас натиснув на кнопку, i пiдлога в серединi залу розсунулась.

– Що там, у темрявi? – запитала я.

Вiн мовчав. Я несподiвано для нього махнула рукою, як шаблею, i перетнула його руку бiля лiктя, не вiдчувши опору. Рука його була як туман.

– Ой! – я з жаху затиснула рукою рот.

– Спробуй ще разок, – сказав викритий привид.

– Як? – я витрiщила на нього очi.

– Ну, ще раз! – попросив вiн.

Я подумала з хвилину i знову махнула рукою, як шаблею. На цей раз його рука виявилася твердою. Моiм пальцям стало боляче.

– Ой! – знову скрикнула я, на цей раз вiд болю. – Так ви хто?

– Я можу бути як людиною, так i примарою, – спокiйно вiдповiв Матiас. – Інодi зручно бути безтiлесним. Інодi краще бути людиною. Наприклад, коли ведеш машину i тиснеш на газ. Машина краще слухаеться людини, нiж примари.

Я продовжувала зi страхом стежити за ним.