Рожева Миша

– Настав на тебе заряджений пiстолет, ти теж викличеш презирство!

– Так, всi ми начебто люди, поки на нас не наставили пiстолет, – погодилася Маринка. – Ну, а ви, Іван-Особлива-Думка, ким би ви хотiли бути пiсля смертi?

– О, – сказав мiй тато, – я часто думав про це! Я б хотiв стати консультантом. Так-так, консультантом при престолi Всевишнього з прав i в справах людини. Менi здаеться, люди зайшли в глухий кут.

– У всякому разi, ми зараз у глухому кутi, – сказала я. – Менi все це набридло, – звернулася я до Клопа.

– Хвилиночку! – сказав Клоп. – Давай для початку я всетаки прикiнчу цю заборонщицю!

Депутатка знову заканючила.

– Клопе! Накажи зв’язати мене! – заявила я.

– Ти чого? Хiба тебе це не надихае? – здивувався Клоп. – Ти сама говорила, що дорослi – нуднi люди. Навiщо iх жалiти?

– Я виходжу з гри! – сказала я, не вдаючись у подробицi. – Я не хочу бути пiратом!

– Ось як! – насупився Клоп.

Я розумiла, що вiн заради мене затiяв захват яхти. Кохання, на жаль, здатне на все.

– Ти впевнена?

– Вельми впевнена, – сказала я, для солiдностi вживши слово вельми.

Клоп приставив пiстолет до своеi скронi:

– Ви менi набридли! Я йду з життя, щоб не втратити обличчя.

– Стiй! – сказала я, виступаючи вперед. – Ти менi потрiбен. Залишся!

– Правду кажеш?

Я кивнула.

– Я тобi потрiбен! – Клоп пiдняв руку з пiстолетом i вистрiлив у небо. У мене вiд пострiлу заклало у вухах.

– Ми з тобою одружимося? – запитав Клоп.

– Гаразд!.. Але не сьогоднi! – прочищала я пальцями вуха.

– Пообiцяй вийти за мене замiж!

– Ну… Обiцяю…

Вiн зрадiв, узяв i викинув пiстолет – далеко в море! Хоча дорослi були ще зi зв’язаними жовтою мотузкою руками, вони вiдразу повеселiшали. Якось непомiтно вони розв’язали зубами одне одному руки.

– Менi сподобалася твоя гра, – серйозно сказав Матiас i потиснув Клоповi руку.

– Увага! – раптом у повнiй ейфорii закричав дядько Юра. – Це був iграшковий пiстолет! Команда була попереджена! Ми вирiшили з Клопом вас трiшечки полякати!

Вiн обняв Клопа i залився смiхом:

– Яблуко вiд яблунi… га-га-га!.

– Та ну вас, пустуни! – полегшено розсмiялася моя мама. Слiдом за нею розсмiялася Юля. Із зеленоi вона ставала зелено-рожевою, як пастила. Навiть мiй тато хихикнув миролюбно. Всi веселилися, i тiльки Матiас зберiгав похмурий нiмецький вигляд, але i вiн не стримався – теж зареготав.