На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Рожева Миша» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Рожева Миша

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Рожева Миша" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Рожева Миша" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Віктор Єрофєєв) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Віктор Єрофєєв (народ. 1947 року) – російський письменник, літературознавець, теле- і радіоведучий. У видавництві «Фоліо» цьогоріч вийшов у світ його найрезонансніший твір – роман «Русская красавица».
Новий роман В. Єрофєєва «Рожева Миша» – соціально-політична казка для дорослих, що, за визнанням автора, сама склалася у спостереженні реалій російської дійсності трьох «посткримських» років як гостра сатира на неї. Дію роману передано за допомогою ігрового сюжету, який відсилає нас до керроллівської «Аліси…». Тільки героїню звати Маруся Менделєєва і подорож її має інше, куди глибше підґрунтя… Батьків дівчинки під час прогулянки на яхті потягло на Дно місцеве Зло. І кмітлива не по роках Маруся вирушає їх рятувати… Цар-Дно – це російське «днище», охоплене «епідемією безглуздя», де гротескно матеріалізуються всі негативні прояви нинішнього російського життя з його псевдоцінностями так званого «русского мира», для збереження ідеї якого все міцніше закручуються гайки… Провідниця і помічниця Марусі у цьому підводному царстві – Рожева Миша, звичайна іграшка, яка, як виявилося, володіє надздібностями…
📚 Читайте "Рожева Миша" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Рожева Миша", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Тато i дядько Юра, перехилившись через поручнi, кликали мене обiдати. Вони нависали надi мною червонолицi, схожi на iндiанцiв.
– Я не хочу…
– Ми будемо iсти найсмачнiшу рибу в свiтi! – запально кричав на мене ватажок iндiанцiв дядько Юра.
– Я не люблю рибу…
– Але таку рибу, присягаюсь, ти ще не iла!
– Я не люблю нiяку рибу.
– Їi, напевно, заколисало… – заступився за мене тато, бо дядько Юра зробив нерозумiюче обличчя.
Голови чоловiкiв кудись зникли. Замiсть них з’явилося свiтле волосся мами, яке звисали вниз:
– Негайно мити руки!
– Мене нудить!
– А мене вiд тебе нудить!
– Рожева Миша лежить у каютi з головним болем i навiть устати не може, – зiтхнула я.
– Вiдчепись ти зi своiми дурницями!
– Мамусю, я не хочу обiдати!
– Нас чекають!
– Я хочу помити руки!
– Ну, мий! – Вона потягла мене в синьо-зелену ванну в арабському стилi.
Я дуже довго намилювала руки. Не тому що навмисне, а просто менi було сумно. Але i трошки тому, що – навмисне. Мама терпiла-терпiла i – вибухнула:
– Ти знущаешся з мене!
Моя голова неприемно мотнулася вперед.
Тато бiситься, коли мама дае менi потиличники. Вiн стверджуе, що потиличники вибивають розум. Але дивна рiч: маминi потиличники тануть, як цукор у чашцi з чаем. Якби хто iнший дав менi запотиличник, я б йому це нiколи не пробачила. Але хто б ще мiг менi дати потиличника? Дiана? Нi! Батько? Я навiть уявити собi не можу.
* * *
– Ти чого, плакала? – Дядько Юра сидiв за столом пiд тентом.
– Дурницi! – вiдповiла за мене мама.
– Маруся – акселератка! – придивився до мене дядько Юра.
– Юро! – тихо вигукнула мама.
Я промовчала. Тато насторожився.
– Що-що? – запитав вiн, усмоктавши в себе устрицю.
– Нiчого! Їж! – заспокоiв його дядько Юра.
Тато у нас – великий любитель устриць. Як тiльки вiн виiде з нами куди-небудь з Росii, так вiдразу йому хочеться устриць.
Дядько Юра став нас iз татом порiвнювати.
– Вона що, твiй клон? – запитав вiн тата.





