Рожева Миша

Вiн з усiх сил нам усмiхався, нiби ми були для нього великими живими подарунками. Двi iншi людини в однакових сiрих одежах, стоячи бiля трапа, теж щосили стали запрошувати нас, простягаючи руки.

Я схопилася за татову руку: страшно! я можу провалитися в море! Правда, я вмiю плавати, тато мене навчив минулого лiта, але я ще швидко втомлююся, коли плаваю. Тато, здогадавшись, узяв мене «на ручки», як у ранньому дитинствi, i ми зробили широкий крок на палубу, до того ж тата з обох сторiн мiцно пiдхопили двое людей в сiрому.

– Яка у тебе прекрасна яхта! – цiлуючись iз Юрою, озирнувся навколо тато. Мама теж обнялася з Юрою, i Юра щосили притиснув ii до себе, нiби хотiв розплющити. Я вже отримала першу в життя любовну записку вiд хлопчика, який менi подобався, i знала, що друзi так сильно не обiймаються. У мами навiть злетiли чорнi окуляри на палубу. Молодий моряк у сiрому так чiтко нахилився за очками i так урочисто тримав iх на долонi, що менi здалося: вiн, як i моя Рожева Миша, працюе на пальчикових батарейках.

Там, у глибинi, стояв великий круглий стiл, повний фруктiв, а бiля столу стояла яскраво нафарбована жiнка в довгiй сукнi з боковим розрiзом до талii, яка теж усмiхалася нам щосили. Яхта здригнулася: ми стали повiльно вiдпливати вiд берега.

– Це Юля, – сказав, звертаючись переважно до мене, Юра. – А це я – дядько Юра. Ти перший раз на яхтi?

Я засоромилась:

– Так.

– Яка ж ти чарiвна погануля! – вигукнув дядько Юра. – А твiй тато хвалився менi, що ти красуня. Знiми окуляри!

Я гiрко похитала головою.

– Татки завжди перебiльшують красу своiх дочок! – реготнув дядько Юра.

– Це тимчасове лице, – насупився тато.

– Що значить тимчасове? – здивувався дядько Юра. – Тимчасовим у нас був лише уряд Керенського!

Вiн знову реготнув. Нiхто не вiдповiв. Тодi дядько Юра сказав менi:

– Я обiцяю тобi незабутню подорож!

Я запитала тата, який знову почав усмiхатися:

– Тату, коли ми повернемося додому?

Я знала, що це нечемно, але я не люблю, коли мене перегодовують iжею або обiцянками.

– Завтра ввечерi.

– Завтра ввечерi?

Як сильно мiй бiдний тато помилявся! Вiн виявився неправий на всю голову! Для багатьох з нас завтрашнього вечора вже нiколи не буде.

* * *

На однiй нiжцi я стрибала по сходах, якi вели вниз, до кают.