Рожева Миша

– Як вам не соромно! Хто кидався тарiлками з раннього ранку?

– Тарiлками? – здивувалася мама. – Якими тарiлками?

– Синiми. Із золотою облямiвкою!

Я дивилася на них, як учителька на школярiв, що провинилися.

– Так, вiрно, розбилася одна тарiлочка… – зiзнався тато. – Але це не ми.

– Це хтось iз гостей, – вiдводячи очi, додала мама.

– Ну вас! – сказала я. – Вiд вас не доб’ешся толку.

– Ми йдемо пити каву з вершками та iсти круасани, – весело сказав тато. – приеднаешся?

У саду росли пальми i кактуси.

– Я скоро забуду, що таке снiг! Я хочу в Сокольники!

У батькiв витягнулися обличчя.

– Справжнi принцеси нiколи не вередують, – м’яко сказав тато.

– Справжнi принцеси якраз вередують, – заперечила мама. – Тiльки байдужi татка балують своiх дiтей! Нiяка вона не принцеса, а школярка!

– Я – школярка, – негайно погодилася я, злякавшись, що мама з татом знову посваряться. – Що ми сьогоднi робимо?

– Один росiйський багатiй з пшеничними вусами i кукурудзяною бородою запросив нас покататися на човнi по морю i показати безлюдний острiв, де живе одна людина.

– Дурницi! – обурилася мама. – Чому ти Юру називаеш багатiем?

– Стiйте! – втрутилася я. – Як може на безлюдному островi жити хоча б одна людина?

– Це ми i перевiримо, – сказав тато. – А що, Юра не багатiй?

– У тебе всi, хто хоч на копiйку багатшi за тебе, багатii! – Мама струсила з бiлого халата крихти круасану.

– Але ти ж, тату, чарiвник, – заперечила я, – i ти можеш зробити так, що нiхто не буде багатший за тебе!

Мама розреготалася, завихривши татовi волосся i поцiлувала його в макiвку. Затягнувши тугiше пояс на бiлому халатi, вона пiшла в будинок.

– Що ти мовчиш? – запитала я тата. – Хiба ти не чарiвник?

– Ну, так, – розгублено посмiхнувся тато. – Чарiвник!

– Зроби диво!

Мама визирнула у вiкно.

– Збирайтеся! Пора!.. Іване, ти вiчно маеш звичку спiзнюватися!

Тато встав iз-за столу, не допивши каву.

– Потiм.

– Нi, зараз!

– Ну добре. Дивись! Свiтить сонце. Треба берегти очi. Ляскаемо в долонi. Один, два, три. Виймаемо з кишенi дитячi чорнi окуляри. Тримай!

Я давно хотiла чорнi окуляри. З червоною оправою!

– Тату! – радiсно зойкнула я.

– Ну й чарiвник! – з кислою посмiшкою захопилася мама. – Цi окуляри ми купили тобi вчора в магазинi для морськоi прогулянки!

* * *

Дiана командуе мною, а я – нею.