Рожева Миша

Пiсля них я здаюся собi млявою квiточкою. У менi прокидаеться каламутна вiра в Бабу-Ягу. Вона не iснуе, але вона все-таки е. Вона живе у мене в головi. І Дiд Мороз теж.

– Ти вiриш у нього?

– До нас у танцювальний гурток Дiд Мороз прийшов аж нiяк не справжнiй, зате Снiгуронька була справжня, хоча ми знали, що вона – дочка нашоi вчительки танцiв.

– Культура за великим рахунком – це щеплення. Чим страшнiше в казцi про Бiлоснiжку, тим легше в життi! Саме це мав на увазi генералiсимус Суворов, – повчально кивнула Рожева Миша.

– Так, страх – наш захисник.

– Ти суперечиш собi. Лаеш страшнi казки, але вважаеш страх захисником. Де логiка?

– Я сповнена суперечностей, – погодилася я. – А життя тому й життя, що кишить суперечностями, як i я. Страх – це друг i ворог будь-якоi дiвчинки. Але дорослi заганяють нас, дiтей, до дитячого гето, де годують солодкими цукерками добра.

– Дитяче гето – це вiрно, – пiдтвердила Миша.

– Коли я була ще зовсiм новонародженою, – розповiла я Рожевiй Мишi, – я страшенно боялася купатися.

Одного разу мама доручила татовi викупати мене у великiй ваннi. Тато пiдтримував мене за потилицю, а я дригала нiжками, щоб йому сподобатися i показати, що я нiчого не боюся. Вiн мене соромився! Вiн боявся дивитися на мое тiло! Але я щосили дивилася йому в очi i просила очима мене не втопити. Я страшенно боялася потонути. Тато заглянув менi в очi й сполошився! Руки в нього затремтiли…

– Лено! – закричав вiн панiчним голосом. – Я ii боюся! Маруся просить мене, щоб я ii випадково не втопив! Де це бачено!

– Ну ти у мене дурень! – крикнула мама у вiдповiдь.

– «Ти у мене дурень» – це так мило! – зiтхнула я, i ми разом з Рожевою Мишою зворушилися цими словами.

* * *

Я вибiгла на газон, щоб Рожева Миша побiгала по травичцi. Ми стали з нею бiгати наввипередки. У сад через задню хвiртку увiйшли, тримаючись за руки, мама з татом у бiлих халатах. Вони поверталися з моря. Менi здалося, що вони знову щасливi.

– Я впевнена, – швидко прошепотiла я Рожевiй Мишi перед тим, як кинутися в обiйми батькам, – що мама з татом, зрештою, помиряться!

– Ну, як поживае твоя Миша? – запитав тато.

– Вона говорить зi мною про дитячi страхи!

– Оце так! – не повiрила мама. – Ти вже вибрала для неi iм’я?

– Їi звуть Рожева Миша.

– Стисло та ясно! – схвалив тато.

– Ви помирились? – запитала я.

– Так ми i не сварилися, – мама перезирнулася з татом. – Ми купалися!

– Брешете! – крикнула я.