Силует

Вона думала, що по неi прийде ясний Янгол з бiлими, шовковими крилами, погладить ii по голiвцi й так нiжно, мов дзвоником надзвонить, скаже:

– Іди, бiдненька, йди! Я вiдчиню тобi дверi «райського» садку.

Звичайно Янголи приходять iз неба. Тому Фiльомена вiдкинула назад голiвку й сперла ii на широку лапу якора. Лежала, дивилася на небо, чекала й думала. Сьогоднi вона хотiла прохати Янгола, щоб дав iй, або принаймнi показав ту пальму, що ii дають «переможцям життя». Якраз дуже тяжко було зрозумiти, що то е «перемога» взагалi, а iще тяжче, як можна «перемогти життя».

Фiльомена дивилася на великi хмари, що помалу плили небом. Вони укладалися в образи страшних потвор. Ось вона бачить голову Мiнотавра, що спровола немов перемiняеться в дужого Кентавра, а цей розриваеться на шматки. З них повстае злющий Кербер. Вiн шкiрить на Фiльомену зуби й грiзно гарчить. Та недовго: позад нього появляеться очiкуваний Янгол у слiпуче бiлiй хмарi своiх широких, кучерявих крил. Повiльно злiтае вiн до Фiльомени, що ледве чуе колисливий спiв Язига.

Коли по часi ясноволоса голова хлопця-варвара виткнулася з-поза муру, Фiльомена, притиснувши ручки до грудей, мiцно спала пiд заржавiлим якором. Не турбувало дiвчинки й те, що западаюче сонце сповивало ii своiм нематерiальним, слiпуче-сяйливим пурпуром.

* * *

Одного дня зник i единий Фiльоменин приятель. Хлопцевi набридло заступати пекаревi осла, дарма, що пекар не був людина зла й не знущався над Язигом. Та ж Атал не раб. Вiн син вiльного слуги-закладника, що його забули своi на чужинi.

– Чи ж побачу тебе ще колись? – обнiмала приятеля за шию мала Фiльомена.

Атал крутив головою:

– Навряд! Можуть мене послати далеко-далеко.

– А все ж таки, може, зустрiнемось?

– Хiба що в твоему чарiвному садку! – потiшив ii варвар. – Але, – додав щиро, – i на порозi смерти рад би я вiддячити тобi за твою ласку, мила Фiльоменко! Ти ж бо едина на чужинi звала мене так, як кликала мене моя матуся.

* * *

І проминули роки.

Не мрiяла вже бiльш Фiльомена про райськi садки, не чула райських казок i тiльки часами у снi бачила ясного Янгола. Тепер вона мала багато працi, бо ж з’явилися меншi сестрички й брати. Треба було помагати матерi, заступати ii й вдома, й на торзi. Тож ходила по воду до далекоi криницi, варила, прала, продавала й рибу, й квiти.