Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

Я знаю, що Пензанс це десь там лiворуч вiд нас. Але менi необхiдно з’ясувати, якi маяки там стоять, перед тим як я змiню курс корабля й спрямую його вздовж берега.

– Буде зроблено, сер, – вiдказав Бампо, жваво розвернувся i метнувся до сходiв.

– А потiм, Меттью, – продовжив Лiкар, – ти зможеш сiсти на дилiжанс iз Пензанса до Бристоля. А звiдтам уже не так i далеко до Паддлбi, як тобi вiдомо. Не забувай приносити в мiй дiм корм, як завжди, по четвергах, i особливо постарайся не забувати про додатковi порцii оселедця для маленьких дитинчат норки.

Поки ми чекали на мапи, Чi-Чi i я зайнялися запалюванням ламп: зеленоi з правого боку корабля, червоноi – з лiвого i бiлоi – на щоглi.

Зрештою ми почули, як хтось знову тупае по сходах, i Лiкар сказав:

– А от i Бампо з мапами нарештi.

Проте, на наше величезне здивування, з’явився не сам-один Бампо, а аж трое людей.

– Господи-Боже, помилуй нас! Хто це такi? – закричав Джон Дулiттл.

– Ще двое нелегальних пасажирiв, сер, – вiдрапортував Бампо, рвучко вийшовши вперед.

 – Я знайшов iх у вашiй каютi, вони ховалися пiд койкою. Одна жiнка i один мужчина, сер. А ось мапи.

– Ну, це вже занадто, – простогнав Лiкар кволим голосом. – Хто вони? Менi не видно iхнiх облич у цьому присмерку. Запали сiрника, Бампо.

Ви нiколи не здогадаетеся, хто б це мiг бути. А були це Люк i його дружина. Мiсiс Люк виглядала нещасною й змученою вiд морськоi хвороби.

Вони пояснили Лiкаревi, що пiсля того, як стали жити разом у маленькiй халупi на болотах, так багато людей приходило вiдвiдати iх (вони чули про знаменитий судовий процес), що життя стало просто нестерпним.

Отож вони вирiшили втекти з Паддлбi в такий спосiб (тим бiльше, що грошей, аби зробити це в якийсь iнший спосiб, у них однаково не було) i спробувати знайти собi якесь нове мiсце для життя, де б вони та iхня iсторiя не були так добре вiдомi. Проте щойно корабель почало хитати, мiсiс Люк вiдчула себе страшенно зле.

Бiдний Люк просив пробачення безлiч разiв за те, що завдав стiльки клопоту, i виправдовувався, що усю цю пригоду задумала його жiнка.

Лiкар пiсля того, як наказав принести його саквояж iз лiками i дав мiсiс Люк трохи нашатирю й нюхальних солей, сказав, що, на його думку, для нього найкраще було б позичити iм якiсь грошi й висадити на берег в Пензансi разом iз Меттью. Вiн також написав листа, який Люк мав передати Лiкаревому друговi, котрий жив у мiстi Пензансi i котрий, як Лiкар сподiвався, мiг би знайти там для Люка якусь роботу.