Мандрівки близькі і далекі

Вавилон упав тодi, коли змаразматiлий Навуходоносор почав iсти сiно…

Чи треба бiльше доказiв, якi б пiдтвердили антигуманну сутнiсть вождя свiтового пролетарiату i його iдеологii, сповiдуваноi ще й сьогоднi iмпер-шовiнiстами, – доказiв для обдурених простакiв та ерудованих маклерiв на торговищi влади? Адже на тому першотравневому мiтингу в Киевi я бачив не тiльки роззявлену бабцю, яка виспiвувала «Я другой такой страны не знаю», а й одного з наших державних керiвникiв – Голову Верховноi Ради Украiни Олександра Мороза, котрий стояв вдоволено усмiхнений, щасливий, що мiг хоч на мить вийти з-пiд осоружного йому синьо-жовтого прапора в парламентському залi й стати не так пiд рiднi, як пiд потрiбнi йому червонi прапори й на тлi портретiв Ленiна – Сталiна безсоромно заявити свiтовi про свое полiтичне дворушництво, яке минае для нього безкарно, хоч своею поведiнкою спiкер фактично закликае до повалення тiеi ж держави, до керiвництва якоi покликаний народом.

У книзi спогадiв «Благослови, душе моя, Господа!» я висловився про депутатiв-комунiстiв так: «З Вiталiем Ревою чи Олександром Морозом наодинцi я мав би про що розмовляти, але коли вони збираються в парламентську групу “239”, то з ними треба боротися на життя i смерть», – тобто я готовий правуватися не з окремими комунiстами, якi в приватному життi можуть бути й приемними людьми, а з комунiстичним кланом.

Олександр Мороз, очевидно, прочитав книжку, бо якось у перервi пiдiйшов до мене й спитав ехидно:

«З яких то причин ви хотiли б так тяжко боротися зi мною? Адже ми хочемо взяти владу для того, щоб будувати незалежну Украiну».

«А пiд якими прапорами маете намiр ii будувати?» – запитав я.

«Самi розумiете, що не пiд жовто-блакитними».

«Тодi я готовий боротися з вами не на життя, а на смерть», – вiдказав я.

Здаеться, на цьому можна б i припинити розмову про нинiшнього господаря украiнського парламенту, бо що ще можна додати? Влади комуно-соцiалiсти не взяли i не вiзьмуть: вони залишилися на узбiччi магiстралi нацiонального прогресу украiнського народу й нiколи не зможуть наздогнати наш рух до незалежностi, – iсторiя уже сказала свое слово.

П’ята колона, як у парламентi, так i у всiй державi, активно працюе.