Дао де цзин

Зустрiчаеш його – не бачиш його голови,

Проводжаеш його – не бачиш його спини.

Триматися Шляху давнiх,

Щоб керувати нинi сущим,

І знати Первозданний Початок –

Ось що таке основа та нитка Шляху.

XV

Тi, хто в давнину запроваджували Шлях,

Занурювалися в витончене та початкове,

потаемно в усе проникали.

Настiльки глибокi вони були, що пiзнати iх не можна.

Тому, що пiзнати iх не можна,

Коли доведеться описати iхню зовнiшнiсть, скажу:

Зосередженi, немов переходять рiчку в зимову пору.

Обережнi, немов остерiгаються турбувати сусiдiв.

Стриманi, немов у гостях.

Податливi, немов на сонцi лiд.

Могутнi, немов один цiлiсний стовбур.

Усе вмiщають у собi, немов широка долина.

Усе вбирають у собi, немов каламутнi води.

Якщо каламутнiй водi дати вiдстоятися, вона стане чистою.

А те, що довго спочивало, зможе поступово ожити.

Хто зберiгае цей Шлях, не знае пересичення.

Не пересичуючись, вiн плекае старе i не шукае нових звершень.

XVI

Дiйди в порожнечi до межi.

Зберiгай спокiй iз усiею ретельнiстю.

Усi речi в свiтi виникають спiльно,

Я так пророкую iхне повернення.

Речi е без ладу, без лiку,

І кожна повертаеться до свого корiння.

Повернення до кореня – це спокiй,

Спокiй – це повернення до долi.

Повернення до долi – це сталiсть,

Знання постiйностi – це просвiтленiсть,

Не знати сталостi – слiпотою накликати бiду.

Хто знае постiйнiсть, той усе вмiстить у себе;

Хто все вмiстить у себе, той неупереджений.

Хто неупереджений, той царство,

Хто царство, той подiбний до Неба.

Хто подiбний до Неба, той втiлюе Шлях.

Хто втiлюе Шлях,

Той перебуватиме довго

І до кiнця днiв уникне шкоди.

XVII

З найвищими було так: низи просто знали, що вони е.

Нижче стояли тi, кого всi любили та прославляли.

Ще нижче стояли тi, кого боялися,

А нижче за всiх – тi, кого зневажали.

Тому, хто в собi не мае достатньо довiри, довiри не нададуть.

Нерiшучий! Ось так вiн цiнуе слова.

Доб’еться успiху, зробить справу,

А люди кажуть: «У нас усе сталося само собою».

XVIII

Коли Великий Шлях у занепадi,

постають «людянiсть» та «обов’язок».

Коли виникають суемудрiсть i багатознайство,

постае велика брехня.

Коли серед родичiв немае злагоди,

постають «шанобливiсть» i «любов».

Коли держава в темрявi i в смутi, постають «вiдданi пiдданцi».