Дао де цзин

Подвиг здiйснений, слава стала, а сам сховався –

Ось Шлях Небесний.

Х

Пестуй душу, обiймай Єдине – можеш не втрачати iх?

Зосередь дух, прийди до м’якостi – можеш бути, як немовля?

Очищай таемне дзеркало – можеш бути без вади?

Люби народ, пильнуй лад у царствi –

можеш перебувати в недii?

Небеснi врата вiдчиняються та зачиняються –

можеш бути жiночним?

Осягай усе в чотирьох межах – можеш обiйтися без знання?

Породжуе та вигодовуе,

Все народжуе i нiчим не володiе.

Всьому передуе, а не шукае в тому опори,

Всiх старший, а нiчим не править;

Ось що зветься сокровенною досконалiстю.

XI

Тридцять спиць колеса сходяться в однiй ступицi,

Але користь вiд колеса в тому, що в ступицi немае нiчого.

Лiплять iз глини посудину,

Але користь вiд посудини в тому,

що всерединi неi немае нiчого.

Прорiзають вiкна i дверi, щоб вдався будинок:

А користь вiд будинку в тому, що в ньому е пустота.

Воiстину:

Те, що маеш, дае вигоду.

А те, чого не маеш, дае користь.

XII

Вiд п’яти кольорiв у людей слiпнуть очi.

Вiд п’яти звукiв у людей глухнуть вуха.

Вiд п’яти ароматiв люди не вiдчувають смаку.

Той, хто женеться щодуху за здобиччю, втрачае розум.

Рiдкiснi товари псують людськi звичаi.

Ось чому премудра людина

Служить утробi й не служить очам,

Тому вiдкидае те i бере це.

XIII

Милiсть безчестить: ii бiйся.

Цiнуй велике нещастя як самого себе.

Що означае «милiсть безчестить: ii бiйся»?

Милiсть для нас – приниження.

Бiйся, коли ii отримуеш,

Бiйся, коли ii втрачаеш.

Ось що означае «милiсть безчестить: ii бiйся».

Що означае «цiнуй нещастя, як самого себе»?

Тому, що у мене е «я», у мене е й нещастя.

Якби у мене не було мого «я», чи мiг би я бути нещасливим?

Воiстину: тому, хто цiнуе себе бiльше за свiт,

Можна довiрити свiт.

Тому, хто любить себе, як свiт,

Можна вручити свiт.

XIV

Дивлюся на нього i не бачу – називаю його найглибшим.

Вслухуюся в нього i не чую – називаю його найтихiшим.

Торкаюся його i не можу вхопити – називаю його найдрiбнiшим.

Цих трьох неможливо визначити,

Тому я змiшую iх i розглядаю, як одне.

[Це одне] вгорi не свiтле, внизу не темне,

Тягнеться без кiнця i без краю, не можна дати йому iм’я.

І знову повертаеться туди, де немае речей.

Воно зветься безформною формою, нематерiальним образом,

Воно зветься туманним i невиразним.