Маленькі чоловіки

А тепер вiн не хоче, бо товаришi смiються над ним.

– А знаеш, адже вiн, мабуть, мае рацiю, моя люба. Удвох вам було добре грати, але футбол занадто галаслива гра, якщо в нiй беруть участь дванадцять хлопчикiв. Я на твоему мiсцi придумала б для себе якусь iншу хорошу гру.

– Менi набридло гратися на самотi, – похмуро заперечила Дейзi.

– Я скоро прийду й пограюся з тобою. А зараз менi потрiбно приготуватися для поiздки в мiсто. Ти теж поiдеш зi мною, побачишся з мамою, а, якщо захочеш, то залишишся вдома.

– Я дуже хочу побачитися з мамою й Джозi, але краще повернуся. Без мене Демi нудьгуватиме, та я й сама бiльше люблю жити тут, тiтонько.

– Ти не можеш обiйтися без свого Демi, так? – запитала Джо, мабуть, цiлком розумiючи ii любов до единого брата.

– Звичайно, не можу. Ми близнюки, тому любимо одне одного бiльше, нiж iншi брати й сестри, – вiдповiла Дейзi, й обличчя ii прояснилося: вона вважала, що бути близнюками – найбiльше щастя, яке тiльки можна собi уявити.

– То чим же ти вирiшила займатися, поки я збиратимуся? – запитала панi Баер, водночас швидко розкладаючи на полицях бiлизну.

– Не знаю, – вiдповiла Дейзi, схопившись за дверi й лiниво гойдаючись на них. – Ляльки та iграшки менi набридли. Як було б добре, якби ти, тiтонько Джо, придумала якусь нову гру для мене.

– Добре, я постараюся придумати, але на це потрiбен час, моя люба. А поки чи не хочеш зiйти вниз i подивитися, що готуе Ейзi на снiданок?

– Хочу, якщо тiльки вона не сердита.

І Дейзi вирушила на кухню, де повновладно панувала негритянка Ейзi.

Через п’ять хвилин дiвчинка повернулася веселою, зi шматочком тiста в руцi й борошном на кiнчику носа.

– Можна менi покуховарити з Ейзi, тiтонько? Ми робитимемо пирiжки. Вона сьогоднi добра й дозволила менi допомагати iй. А це так весело! – одним духом випалила Дейзi.

– От i добре! – сказала панi Баер, дуже задоволена, що Дейзi знайшла собi розвагу: адже iнодi зайняти одну дiвчинку важче, нiж дюжину хлопчикiв.

Дейзi чкурнула вниз, а тiтка Джо сушила собi голову, придумуючи для неi нову гру. Нарештi якась, мабуть, щаслива думка прийшла iй у голову, бо вона усмiхнулася й, зачинивши шафу, прошепотiла:

– Я постараюся зробити це!

Нiхто в той день так i не дiзнався, що придумала тiтка Джо.

Вона тiльки сказала Дейзi, що купить iй сьогоднi нову гру.