Маленькі чоловіки

 – Не скажемо йому й слова про те, що трапилося, добре?

– Звичайно, не скажемо, але брехати дуже погано, – сказав Демi, iз жахом думаючи про те, що покаранню пiддався такий добрий дядечко Фриц.

– А чи не пiти нам звiдси? – тактовно запропонував Франц. – Тодi Нету можна буде непомiтно пройти нагору.

І вiн разом iз хлопчиками попрямував до звiринцю – iхнього улюбленого притулку у важкi хвилини.

Нет не спустився до обiду, тож панi Джо принесла йому поiсти, сказавши при цьому кiлька ласкавих слiв, якi трохи полегшили його бiль, однак пiдвести на неi очi вiн так i не змiг.

Через деякий час хлопчики, що гралися поблизу, почули звуки скрипки й подумали: «Значить, заспокоiвся». Так, вiн заспокоiвся, але все ще соромився зiйти вниз. Нарештi зважився трохи прочинити дверi, щоб якомога непомiтнiше прослизнути надвiр i побiгти в лiс. На сходах сидiла Дейзi, цього разу без роботи й без ляльки, але з носовичком у руках. Ймовiрно, вона плакала через свого друга, який сидiв на самотi.

– Я йду гуляти.

Хочеш зi мною? – запитав Нет, намагаючись удавати, нiби нiчого особливого не сталося, але вiдчуваючи глибоку вдячнiсть до Дейзi за ii безмовне спiвчуття. Йому здавалося, що тепер всi повиннi дивитися на нього, як на злочинця.

– О, так! – вигукнула Дейзi й побiгла за капелюхом, горда вiд того, що великий хлопчик запросив ii гуляти.

Товаришi Нета бачили, як вони з Дейзi йшли до лiсу, але жоден з них не кинувся iх наздоганяти, бо знали, що ця добра маленька дiвчинка буде для нього найкращою супутницею i втiшить краще, нiж будь-хто iнший.

Хлопчики з Пламфiлду були набагато делiкатнiшими, нiж вважали люди, якi не схвалювали методiв виховання в школi Баерiв.

Прогулянка пiшла Нету на користь: повернувшись додому, вiн був хоч i мовчазнiшим, нiж зазвичай, однак так само приязним. Нiхто й словом не обмовився про ранкову подiю, але вплив ii на Нета був очевидним. Причому з часом вiн тiльки посилювався. Хлопчик щосили намагався виправитися, в чому йому терпляче допомагав пан Баер.

І щоразу, коли Нет торкався руки свого доброго вчителя, вiн згадував, що той заради нього добровiльно терпiв бiль.

V. Форми для пирiжкiв

– Що трапилося, Дейзi?

– Хлопчики не хочуть, щоб я гралася з ними.

– Чому ж?

– Вони кажуть, що дiвчатка не грають у футбол.

– Нi, вони грають, бо я теж грала, – й панi Баер засмiялася, згадавши своi дитячi витiвки.

– І я знаю, що можу грати. Ми з Демi часто грали в футбол, i нам було дуже весело.