Диктатор

А вона у нас така…

І тут С’ютi почув те, що хотiв почути. В його очах загорiлися вогники, вони грали своiм небезпечним полум’ям, а Майкл вже розумiв, що словами поважноi людини з самого Бiлого дому говорить до нього – до старого пса ЦРУ Майкла С’ютi сама провидиця доля. І вiн дякував iй за те, що чув, адже саме такоi справи йому не вистачало. Справжньоi справи, яка здатна поставити крапку у iхнiй цiлковитiй перемозi над злим та цинiчним диктатором Росii, який так любив розмови про слов’янську дружбу та демократiю.

Скiльки пам’ятав себе Майкл С’ютi, стiльки вiн воював з Росiею. І не мало значення, чи то був СРСР, чи ельцинська Росiя, чи вже путiнський авторитарний режим. С’ютi був справжнiм професiоналом у всьому, що стосувалося Росii. І саме йому вдалося збагнути основну загадку такоi незрозумiлоi «росiйськоi душi». Майкл був глибоко переконаний, що уся та загадка у рабськiй покорi народу та превалювання хижого, азiйського менталiтету, який може спати роками, десятилiттями, але приходить час i окремi керманичi тiеi дикоi i необ’емноi держави починають використовувати його, аби встановити свiй диктат на свiтовiй аренi.

Росiя не була для нього загадкою, бо вiн розумiв, чим керуються полiтики та простi люди у тiй величезнiй i небезпечнiй краiнi.

І ось знову вiн почув це слово – Росiя. А далi слiдувало iнше, не менш манливе та приемне для вуха Майкла С’ютi. Украiна.

– Якщо у нас не вийде з Украiною, вона вiдiйде до Москви. І ми вже нiчого не зможемо зробити. Це означатиме, що Росiя отримае вагому перемогу.

Продемонструе свiтовi усю слабкiсть Заходу. Але що головне – кепкуватиме з нас, Сполучених Штатiв Америки. Кепкувати з нас ми нiкому не дозволимо. І нiколи не пiдемо на тi умови, якi пропонуе Москва. Тому нам залишаеться тiльки одне – воювати. Воювати, аби перемогти. Іншого шляху в нас просто не iснуе.

За цим настала тиша. Вона висiла над залою, де знаходились могутнi представники американськоi елiти, що концентрували у своiх руках владу та повноваження, представляли корпорацii i мiнiстерства, належали до того класу, який ось вже скiльки рокiв править свiтом.

– Ви пропонуете нам воювати з Росiею? Як ви це собi уявляете? – урештi-решт пролунав перший голос. То був Боб Інг.

– Вiйна – це не завжди битва на територii однiеi зi сторiн. Ми хочемо запропонувати вам дещо iнший шлях подолання Росii. Бiльш витончений, анiж санкцii та Джавелiни. Бiльш дiевий, анiж тиск i стрiлянина. Ми вдаримо по ньому Украiною.

– Так ударили ж вже.