Диктатор

Кланово-олiгархiчна фантасмагорiя гуляла краiною, веселилася в ii великих мiстах, грабувала ii села, залишаючи селян без iхнього единого багатства – землi, вела цiлi вiйни за популярне у Китаi, Польщi та iнших краiнах камiння пiд дивною назвою «бурштин», рубала своею мускулистою вправною рукою украiнський лiс, який, перетнувши кордон, ставав уже словацьким, турецьким i румунським, купувала вугiлля у проросiйських бойовикiв, а потiм продавала його на внутрiшньому ринку Украiни, наче воно i не у сепаратистiв куплене, взагалi вела торгiвлю через лiнiю фронту, й усi прихильники зради досконало знали, що той, хто контролюе блокпости на лiнii розмежування, «заробляе» шаленi грошi, а тим часом з краiни виiжджала молодь, люди тiкали геть, наче тi далекi емiгранти початку ХХ столiття, що рушали до Америки з Росiйськоi та Австро-Угорськоi iмперiй, Італii чи Грецii, а в Украiнi залишалися ситi корупцiонери, голоднi пенсiонери та дiти без майбутнього, люди спивалися, а тi, хто повертався з фронту, розумiли, що держава забула про них, наче iх нiколи i не було.

Помилкою, злою та безглуздою помилкою влади, було те, що вона – влада, сама пiдiгрiвала зраду, годувала ii щодня новими темами та випадками, якi пiзнiше, крiзь десятилiття та роки, стануть украiнською iсторiею, нагадуватимуть нащадкам того постреволюцiйного та военного поколiння про те, що у свiтi е не тiльки добро. У свiтi iснуе ще й зло, яке одягае рiзнi маски, але завжди за тими масками ховаеться одна й та ж сама суть.

Полiтика влади не приносила позитивних результатiв. Украiна жила вiд кредиту до кредиту, а внутрiшнi чвари були небезпечнiшим ворогом, анiж зовнiшня агресiя. Активiстiв та патрiотiв прямо з фронту вiдправляли до полiцейських вiддiлкiв, а усi, хто мав нахабство критикувати владу, неодмiнно отримували клеймо «агента Кремля». Ось так жила Украiна пiсля Майдану, стiкала кров’ю своiх синiв i доньок, плакала за втраченими можливостями i майбутнiм, яке бiльшостi людей бачилося незрозумiлим, сумним i безперспективним.

– Здобули! – смiялася зрада з обдуреного украiнського люду, що вiддавав найдорожче – свое життя, поки окремi його представники грабували та шматували ту нещасну, прокляту i таку жертовну краiну, яка не знала iншоi долi, як боротися за свое iснування i стверджуватися всупереч бажанням ii ворогiв.