Диктатор

Цiна питання для його клiентiв залежала вiд самого клiента i те, як йому вдасться продати свiй iмiдж. Але не тiльки.

Іншим важливим фактором були знайомства i зв’язки у свiтi украiнськоi полiтики. Як центральноi, так i регiональноi. І вже на основi таких знайомств починалися розмови, першi фрази без особливого значення, обмiн вiзитiвками, обговорення спiльних знайомих i загальноi ситуацii в краiнi, мiстi, селi чи селищi. Пiсля того, коли все вже зводилося до корупцii й небезпеки дострокових виборiв, вiн замовкав, робив серйозний вигляд, дивився повз клiента i чекав, коли той сповiстить про свое рiшення балотуватися.

І саме тут, окрiм медiйностi, в нього був ще один козир, яким вiн бив карту клiента. Вiн мав знання.

Чоловiк вирiс в оточеннi книг i на момент нашоi розповiдi одночасно читав двi-три книжки, аби йти далi у своему iнтелектуальному розвитку, незважаючи на часи, владу, iдеологiю та курс, яким рухатиметься Украiна. Розумнi люди тепер були потрiбнi, як нiколи.

Вiн мiг змiшувати смачнi словеснi коктейлi з Ремарка, Гемiнгвея, Фiцджеральда (особливо подобався жiнкам), Памука (знати цього турецького лауреата Нобелiвськоi премii з лiтератури вважалось правильною справою) чи Льйоси (вiдкривши колись давно його книжку «Тiтонька Хулiя та писака», вiн вже не зупинився, аж поки не проковтнув iншi твори письменника, стежачи за усiм, що може бути сказаним та написаним великим перуанцем Марiо Варгасом Льйосою) та Фукуями, Кiссинджера, Хантiнгтона i Джозефа Ная[22 - Френсiс Фукуяма, Генрi Кiссинджер, Семюель Хантiнгтон, Джозеф Най – американськi полiтологи, експерти з галузi мiжнародних вiдносин, демократii та владарювання.

], говорити про шпигунський роман ле Карре, порiвнюючи його з роботами грема грiна та Ерiка Емблера[23 - грем грiн, Ерiк Емблер – британськi письменники, класики шпигунського роману.], а пiсля звертатися до думок Хайека, Мiлтона Фрiдмана, Фернандо де Сото[24 - Фрiдрiх фон Хайек, Мiлтон Фрiдман, Фернандо де Сото – економiсти свiтового визнання.], яких усiх пiсля заперечував теорiями та постулатами з Айн Ренд i переходити на Аристотеля, Платона, Макiавеллi чи Гоббса.

Вiн читав «Майн кампф» Гiтлера, свого часу перехворiв на твори Муссолiнi, книжки про Франсiско Франко, Пол Пота, Пiночета, Кемаля Ататюрка, Лi Куан Ю та iнших дiячiв рiзних краiн i епох, чий життевий i полiтичний досвiд мiг стати у нагодi. Врештi-решт вiн любив книжки, i книжки любили його – iхнього вiдданого та чесного читача. Читача, котрий завжди купуватиме книжки.