Диктатор

Вiн стояв посеред Куликового поля, навколо нього були люди, в основному чоловiки вiком вiд вiсiмнадцяти до п’ятдесяти рокiв. З них Шевцов формував бойовi загони Антимайдану. Саме з ними вiн мав створити «Одеську Народну Республiку».

Проект «Новоросiя» подобався Шевцову «iсторичною справедливiстю» й моментом реалiзацii. Владний хаос в Укра- iнi, боротьба за крiсло президента, апатiя i жах в очах громадян – все це давало можливiсть рiзати карту, диктувати росiйську волю, будувати свою iмперiю.

– Пiсля Великоi Вiтчизняноi вiйни i по ii закiнченню американцi допомагали бандерiвцям, використовували iх у операцiях з дестабiлiзацii ситуацii в Захiднiй Украiнi, травили ними наших громадян.

І ось тепер, вже на початку ХХІ столiття американцi знову захотiли грати у своi бруднi iгри, – тим часом продовжував оратор.

«Складно говорить. Треба сказати йому, щоб був простiшим. З такою публiкою важлива саме простота. Вона завжди звучить переконливо, купуе душi за три копiйки», – подумав собi Шевцов, подивився на годинник i рушив у напрямку Оперного театру, де на нього чекало авто.

Квiтень кидав людям своi останнi днi, а мiсто з насторогою прокидалося кожного ранку, розумiючи, що нiхто не може сказати, що саме вiдбуваеться i якого кiнця очiкувати. Кожен, як це трапляеться в Одесi, грав свою гру.

Вже пролунали квiтневi гомони про створення так званих «ДНР» i «ЛНР», а Харкiв, Запорiжжя, Миколаiв та Херсон встояли. На всiй територii Пiвдня та Сходу Украiни тяжко скрипiв сепаратизм.

На черзi була Одеса, здатна як надалi залишатися морськими воротами Украiни, так i позбавити офiцiйний Киiв доступу до моря. Стратегiчне мiсто, остання фортеця, за якою закiнчувалася Украiна.

Шевцов усе це розумiв. Останнiм часом вiн почав усвiдомлювати значно бiльше, однак не знав единого – куди наступного разу доля закине його. Завдання, завдання, завдання! Усе життя, як одне довге i безкiнечне завдання! Кому воно потрiбне? Хто полюбить таке життя? І кому, скажiть на милiсть, воно здатне принести щастя?

Вiн боявся таких своiх думок, а вони все одно лiзли в його кляту, спантеличену пострiлами та вбивствами голову, аби iсти його зсередини, вичавлювати з нього бездушну машину системи, вести розмову не так з розумом, як з емоцiями.

І перед своiми думками Олег Шевцов залишався безсилим.

Авто зупинилося бiля новобудови Гагарiнського плато, i його пасажир неспiшною ходою рушив у напрямку одного з пiд’iздiв.