Диктатор

Злi, цинiчнi й амбiтнi шакали, у яких не вистачало смiливостi битися з ворогом на своiй власнiй землi, якi не знали жалю до слабших, не вiрили у справедливiсть, зневажали нацiональнi держави, що були меншими за них, гнали на забiй сотнi i тисячi людей, аби досягти своеi мети.

Шакали завжди визнавали лишень одну силу – грiзну, переконливу, вбивчу й жорстоку. Все iнше не мало для них жодного значення, адже вони були представниками двох iмперiй, двох протилежних iдеологiй, двох несумiсних укладiв життя, двох антагонiстичних фiлософiй, якi усвiдомлювали, що для них обох цей свiт занадто тiсний.

І кожна з тих двох держав хотiла, аби залишилася виключно вона. Тому й билися вони не на життя, а на смерть, несучи iншим захiдну демократiю i схiдну автократiю, православну релiгiю i протестантську свiдомiсть вiльного свiту. І якщо у Росii була виключна сила ядерноi зброi й бездушноi армii, то Америка могла запропонувати дещо iнше. Америка могла виграти ту битву кока-колою i айфоном, своею одвiчною американською мрiею, згiдно з якою будь-хто мае право на щастя, багатство та свободу.

Свободу, яку в усi часи перекреслювала мiщанська Москва.

Росiянин

2014 рiк

Олег Шевцов дивився у прицiл своеi гвинтiвки i нiяк не мiг зрозумiти, хто ж той снайпер, що засiв на даху Головпоштамту.

Пiзнiше, коли все вже сталося i нi в кого з них не було вороття, Шевцов не раз картав себе, що не пустив кулю мiж очi тому незнайомцю.

«Бiс iз ним. Потiм розберемося», – сказав собi Шевцов i продовжив свою справу.

В ту холодну украiнську зиму Олегу Шевцову йшов тридцять перший рiк. Майже дев’ять з них вiн належав до органiзацii, якоi боялася уся Росiя. Шевцов був класичним продуктом путiнськоi епохи, що зневажав лiбералiв, забивав до смертi кийками представникiв сексуальних меншин, палив машини нахабних журналiстiв i з лю- тою ненавистю бив iх, прикутих кайданками до столiв i стiльцiв, пiд час допитiв, а одного разу, перебуваючи у станi тяжкого алкогольного сп’янiння, вночi прийшов на Новодiвиче кладовище та обiсцяв могилу Бориса Єльцина.

Шевцов не вiрив у демократiю. Зо три року тому вiн почав читати книжки i зрозумiв, що демократiя – полiтика слабких, нездатна сформувати анi сильну нацiю, анi могутню державу.

Олег Шевцов був тим, хто поважав тiльки силу, хто розумiв, що Росiя зобов’язана бути сильною, адже сила росiйська – основа з основ ii нацiональноi безпеки та величi, майбутне усiх ii перемог.