Диктатор

Тим часом дiд i надалi перебувае у своiй нiрванi, палить цигарку, шепоче щось незрозумiле своiми старими порепаними вустами, попiл летить повз попiльничку, i я вирiшую повернути його до дiйсностi.

– Ну що, пане мiнiстре, лауреату усiх можливих лiтературних премiй i творцю великих полiтикiв! Вип’емо?

Вiн здригаеться, блимае на мене своiми очима, якi я час вiд часу рятую вiд настирливоi катаракти, повертаеться до реальностi, бере чарку, пiдводиться з крiсла i каже:

– Свiтла вам пам’ять, друзi моi! Тi, хто справжнi, пам’ятатимуть вас завжди.

Усе iнше, зайве, мине, наче його нiколи i не було.

Вiн випивае свою чарку, я наслiдую його приклад, i ми повертаемося у зручнi крiсла iталiйського виробництва.

– Ти знаеш, коли було зроблено це фото? – питае вiн мене, i я вкотре вiдповiдаю йому, що те кляте фото було зроблено влiтку 2021 року, а саме 21 червня, в день найкоротшоi ночi та iхньоi трiумфальноi перемоги.

– То я тобi вже казав? – вiдверто дивуеться дiд.

Я мовчу, бо ту дату вiн називав менi тисячi разiв, з того самого першого дня, як я себе пам’ятав на цьому свiтi i починав щось метикувати своiм малим дитячим розумом.

– Це добре, що ти пам’ятаеш. І дiтям своiм розповiдатимеш. І онукам. Усiм! Така моя воля, Миколо! Не смiй менi перечити!

Я й не перечу. Дiдовi краще не перечити. Вiн лихий до зауважень, iнакодумства, заперечень, плюралiзму та свободи слова. Дiд цитуе фашиста Франко, захоплюеться правителями Близького Сходу, поважае, наче живого, творця Сингапуру, ставить у приклад корсиканця Бонапарта, покрикуе на усiх, хто не кориться його волi, лякае ворогiв тираном Сталiним i обожнюе того, завдяки якому сьогоднiшня Украiна не схожа на ту обкрадену, злиденну, знесилену державу, яка вiдчайдушно билася з Росiею на очах у решти свiту, але той свiт був помiрковано стриманим, iнодi рiзким, але не занадто, аби Путiн пiшов геть iз Криму та Донбасу.

Ми випиваемо по другiй чарцi, i дiд знову закурюе. Взагалi, вiн багато палить, а ще бiльше п’е. Хильнути чарку-другу – улюблена справа.

Бува, не п’е роками, але коли вже починае, зупинити його практично неможливо. Може пити тиждень, а то й мiсяць. І жити своiм чортячим життям, де не iснуе мiсця сьогоденню чи майбутньому. Усе там наповнюеться пам’яттю й тугою за минулим. За його молодiстю. За часами вiйни та революцii. За Диктатором, якому вiн був близьким другом.

Дiд правий у його твердженнi про безглуздiсть теревень про Диктатора.

– Вони його не знали, а я знав. Усi iхнi балачки – пустi.